146 ст 3 ч

Український юридичний портал

1. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини — караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі діяння, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосу­ванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу, —

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчи­нені організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

1. Суспільна небезпечність незаконного позбавлення волі або викраден­ня людини полягає в тому, що таке діяння посягає саме на недоторканість людини, яка охороняється і гарантується Конституцією, а якщо воно вчи­няється за обтяжуючих обставин, то додатково ставить у небезпеку життя або здоров’я нотетут-пото. їїе.’а\юс.е.\>е.там&. о^’єлку \\у>отс> -атюта™^ — особ-чсто. воля, під якою розуміється свобода вибору людиною місця свого перебуван­ня чи свобода переміщення. Потерпілим від злочину може бути будь-яка фізична особа. Виняток становлять певні потерпілі, позбавлення волі або викрадення яких потребує кваліфікації за спеціальними нормами криміна­льного закону (див., наприклад, ст. 444 КК).

2. Об’єктивна сторона злочину передбачає: незаконне позбавлення волі (1) або викрадення людини (2). Вчинення одного із зазначених діянь є до­статнім для встановлення об’єктивної сторони злочину.

Незаконне позбавлення волі полягає в протиправному перешкоджанні людині вибирати за своєю волею місце перебування. Воно може виявити­ся у затриманні потерпілого в тому місці, де він знаходитися не бажає, або поміщення його в таке місце, яке він не має змоги вільно залишити. Це діяння може бути здійснене шляхом застосування фізичного насиль­ства (наприклад, потерпілого зв’язують і замикають у підвалі, помішують у заздалегідь підготовлене місце тощо), а також шляхом психічного на­сильства (наприклад, під загрозою зброї потерпілого примушують зали­шатися у приміщенні). Воно може бути вчинене і шляхом обману (напри­клад, людину заманюють у будь-яке місце і замикають з метою позбавлен­ня волі).

За статтею 146 КК карається лише незаконне позбавлення волі, тому відповідальність виключається, якщо особу було позбавлено волі внаслідок акту необхідної оборони (ст. 36 КК), правомірного затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38 КК), або крайньої необхідності (ст. 39 КК). Виклю­чається відповідальність у випадках, коли батьки застосовують примусово-виховні заходи щодо своїх неповнолітніх дітей. Питання законного позбав­лення волі регулюються Конституцією та іншими законами України.

Найнебезпечнішим видом незаконного позбавлення волі є викрадення лю­дини, тобто протиправне таємне або відкрите захоплення і утримання по­терпілого викрадачем. Викрадення майже завжди супроводжується фізич­ним або психічним (погрози) насильством.

Незаконне позбавлення волі та викрадення людини припускають дії, що скоюються проти волі потерпілої особи. Тому згода останньої на вчинення щодо неї таких дій виключає відповідальність за ст. 146 КК, за винятком ви­падків згоди на такі дії малолітнього (див. коментар до ч. 2 цієї статті). Не може також йти мова про згоду потерпілої особи, якщо остання визнана су­дом недієздатною внаслідок психічної хвороби або недоумства.

Якщо спосіб застосування незаконного позбавлення волі або викрадення людини містить також ознаки іншого складу злочину, вчинені дії підляга­ють кваліфікації за сукупністю злочинів (наприклад, потерпілому були спричинені тілесні ушкодження). :

3. Діяння як у виді незаконного позбавлення волі, так і у виді викраден­ня людини вважаються закінченими з моменту фактичного обмеження сво­боди переміщення потерпілого. При цьому необхідно враховувати, що і не­законне позбавлення волі, і викрадення людини відносяться до триваючих злочинів, тому зазначені діяння вважаються вчинюваними аж до часу фак­тичного звільнення потерпілого. Виходячи з цього, дії -особи, яка приєднується до утримування потерпілого у стані позбавлення волі, можуть бути кваліфіковані як співвиконавство або інша співучасть у виконанні цьо­го злочину.

4. З суб’єктивної сторони цей злочин вчиняється лише з прямим умис­лом і може характеризуватися різними мотивами (користь, помста та ін.). Обов’язковим є усвідомлення особою незаконності діяння, що нею вчи­няється.

5. Суб’єктом незаконного позбавлення волі або викрадення людини, пе­редбачених ст. 146 КК, є лише приватна особа, що досягла 16-ти років. Службові особи за подібного роду дії несуть відповідальність за перевищен­ня влади, тобто за ст. 365 або статтями 371, 375, 424 КК.

6. Згідно з ч. 2 ст. 146 обставинами, що обтяжують відповідальність за цей злочин, є дії, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, що­до двох чи більше осіб, за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або такі, що супроводжува­лися заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснювані протягом тривалого часу.

Малолітньою вважається особа, якій на час вчинення щодо неї дій, зазна­чених у ч. 1 ст. 146 КК, не виповнилося 14 років. Згода малолітнього на його викрадення не звільняє викрадача від кримінальної відповідальності.

Вчинення злочину з корисливих мотивів (про зміст таких мотивів див. ко­ментар до п. 6 ч. 2 ст. 115 КК).

Вчинення зазначених у ч. 1 ст. 146 КК діянь щодо двох чи більше осіб пе­редбачає випадки вчинення одиночного злочину, коли кількість потерпілих складає дві чи більше особи.

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб (див. коментар до ч. 2 ст. 28 КК).

Під способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого слід ро­зуміти випадки незаконного позбавлення волі або викрадення, коли діяння­ми винної особи була створена реальна загроза загибелі потерпілого або за­гроза спричинення йому тілесного ушкодження, небезпечного для здоров’я, тобто такого, що здатне потягти за собою наслідки, передбачені ч. 1 ст. 121 цього Кодексу.

Заподіяння фізичних страждань — це випадки, коли потерпілому спричи­няється сильний фізичний біль або тримання його у виснажливих для людського організму умовах (наприклад, в холодному чи сирому приміщенні, ненадання їжі, води).

Застосування зброї означає використання під час вчинення злочину во­гнепальної або холодної зброї за її цільовим призначенням (наприклад, здійснення пострілу, завдання внаслідок удару кинджалом тілесного ушко­дження). Це також випадки погрози використання зброї (наприклад, прицілювання в потерпілого, демонстрація зброї, приведення її в бойове по­ложення). Зброя може бути застосована як проти потерпілого, так і інших осіб, які, наприклад, намагаються перешкодити викраденню людини. Якщо на зброю не було надано дозвіл щодо законного поводження з нею, дії осо­би додатково кваліфікуються за ст. 263 КК.

Тривалий час. Ця обставина стосується, як правило, незаконного позбав­лення волі. Зміст її визначається з урахуванням конкретного астро­номічного строку, наприклад, тиждень та більше. Додатково можуть бути враховані умови тримання особи (місце, спосіб), стан здоров’я потерпіло­го тощо.

7. У частині 3 ст. 146 КК передбачені особливо обтяжуючі обставини цього злочину: вчинення його організованою групою, або спричинення внаслідок позбавлення волі або викрадення людини тяжких наслідків.

Про вчинення злочину організованою групою див. коментар до ст. 28 КК.

Тяжкими наслідками можуть бути визнані смерть потерпілого, його само­губство, спричинення тяжкого тілесного ушкодження хоча б одній особі або середньої тяжкості тілесних ушкоджень кільком потерпілим тощо. Ставлен­ня винного до тяжких наслідків може бути як умисним, так і необережним. Дії особи, яка вчинила злочин, передбачений ст. 146, і умисно вбила по­терпілого, мають кваліфікуватися за ч. 2 цієї статті за ознакою спричинен­ня тяжких наслідків і за частинами 1 або 2 ст. 115 КК. За сукупністю зло­чинів кваліфікуються також випадки незаконного позбавлення волі або ви­крадення людини, що супроводжувалися спричиненням умисного тяжкого тілесного ушкодження за обтяжуючих обставин: за ч. 2 ст. 121 та ч. З ст. 146 КК.

Науково-практичний коментар до ст. 146 Кримінального кодексу України

Стаття 146. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини

1. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини —

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той же строк.

2. Ті самі діяння, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох або більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу,-

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

1. Об’єктом злочину є особиста воля.

2. З об’єктивної сторони злочин може бути вчинений у двох формах: 1) незаконне позбавлення волі людини; 2) викрадення людини.

Незаконним позбавлення волі є у всіх випадках, коли воно здійснюється не відповідно до Конституції, законів України, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Жодна людина не може бути позбавлена волі інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема у таких випадках, як: а) законне ув’язнення людини після її засудження компетентним судом; б) законний арешт або затримання людини для забезпечення виконання будь-якого обов’язку, передбаченого законом; в) законний арешт або затримання людини з метою забезпечення її присутності перед компетентним державним органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину чи зникненню Її після його вчинення; г) затримання неповнолітньої людини на підставі законного розпорядження з метою виховного нагляду або законне затримання неповнолітньої людини з метою забезпечення й» присутності перед компетентним державним органом; д) законний арешт або затримання людини, здійснені з метою запобігання її незаконному в’їзду до країни, або людини, стосовно якої вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції,

Позбавлення волі може полягати у триманні особи в місці, де вона взагалі не бажає або більше не бажає перебувати, або в поміщенні її в місце, яке вона не має змоги вільно залишити, хоча бажає цього. Відтак, обов’язковою ознакою складу злочину у його першій формі є місце. Ним можуть бути як приміщення (кімната, камера, погріб тощо) чи комплекси приміщень (підвал багатоповерхового будинку, лікарня), так і інші місця (дах багатоповерхового будинку, транспортний засіб) чи місцевості (скала, острів тощо.

Відповідальність за незаконне позбавленім волі виключається, коли особі, наприклад, забороняється покидати межі населеного пункту або відвідувати певні місцевості тощо. У цих випадках може йтися про самоправство (ст. 356).

Способами незаконною позбавлення волі можуть бути будь-які — обман, зловживання довір’ям, відібрання засобів пересування, ключів чи інших необхідних засобів тощо. Захоплення або тримання особи як заручника і торгівля людьми відображають спеціальні способи незаконного позбавлення волі і кваліфікуються за ст. ст. 147 та 149.

Незаконне позбавлення волі є триваючим злочином. Тому дії по утриманню потерпілого у стані позбавлення волі, до яких винний приєднався після початку злочину і до його закінчення, є співвиконавством у цьому злочині.

Викрадення людини передбачає; а) відкрите заволодіння нею (коли остання або інші, треті особи, у присутності яких здійснюється викрадення, завідомо для винного розуміють значення вчинюваних ним злочинних дій. Таке заволодіння може відбутися, скажімо, шляхом грабежу чи розбійного нападу); б) таємне заволодіння (вчинене за відсутності інших осіб щодо людинні яка не розуміє значення вчинюваних з нею дій у зв’язку з малоліттям, знаходженням у безпорадному стані тощо); в) заволодіння людиною, вчинене шляхом обману чи зловживання довірою (скажімо, винна особа забирає людину із притулку для старих на підставі підроблених документів); г) заволодіння людиною в результаті вимушено-добровільноі передачі її винному під погрозою насильства над її батьком, усиновителем, опікуном, піклувальником, вихователем тощо, або під погрозою насильства над особами, близькими для останніх, або розголошення відомостей, що їх ганьблять, пошкодження чи знищення їхнього майна. Такий спосіб є близьким до вимагання (ст. 189).

Закінченим злочином викрадення людини є з моменту заволодіння нею і фактичного початку обмеження її волі.

Заволодіння такою, що заблукала і загубилася, дитиною чи іншою особою, не здатною розуміти значення вчинюваних щодо неї дій, в результаті її знаходження, пов’язане з наступним її утриманням, за наявності певних обставин кваліфікується за ст. 146 як незаконне позбавлення волі, або за ст. 147 як тримання особи як за ручника; або за ст. ст. 14 і 149 як готування до здійснення щодо неї незаконної угоди тощо.

3. Суб’єкт злочину загальний. Проте суб’єктом цього злочину не можуть бути особи, які відповідно до закону мають право тримати особу в місці, де вона не бажає перебувати, або поміщати її в місце, яке вона не має змоги вільно залишити, але тільки з мотивів піклування про фізичне і психічне здоров’я підопічного чи з інших суспільне корисних мотивів (батьки, усиновителі, прийомні батьки стосовно своїх рідних, усиновлених чи прийомних дітей, опікуни і піклувальники стосовно осіб, які перебувають у них під опікою і піклуванням, педагогічні та науково-педагогічні працівники стосовно піднаглядних дітей тощо). Крім того, правовий обов’язок піклуватися про особу і право з цією метою обмежувати її волю можуть бути покладені на особу договором перевезення, морського круїзу, договором про надання послуг Із забезпечення особистої безпеки особи і т. ін. Але тривала заборона дитині й батьками протягом відносно тривалого строку (кількох тижнів чи місяців) залишати квартиру, вчинювана як виховний примусовий захід, дає підстави для кваліфікації діяння за ст. 146.

Завідомо незаконні кримінально-процесуальне затримання, привід, арешт і тримання під вартою, вчинені працівниками органів дізнання, слідчими та прокурорами, а так само винесення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку про позбавлення волі, ухвали (постанови) про направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків, рішення про адміністративний арешт тощо є злочинами проти правосуддя, передбаченими відповідно ст. ст. 371 і 375.

У деяких інших випадках незаконне позбавлення волі, вчинене службовою особою, має кваліфікуватися за ст. 365 (або 424) як перевищення влади чи службових повноважень. Зокрема це стосується завідомо незаконного здійснення працівниками органів внутрішніх справ, прикордонних військ, управління державної охорони та іншими службовими особами, спеціально уповноваженими на це: а) адміністративного затримання та наступного тримання особи протягом певного часу; б) приводу особи, яка входить до групи ризику захворювання на СНІД, хворої на венеричне захворювання, хронічний алкоголізм, наркомана, який вводить наркотичні засоби шляхом ін’єкцій, громадянина, який ухиляється від призову на військову службу, тощо; в) дисциплінарного арешту військовослужбовця; г) затримання неповнолітнього віком до 16 років, який залишився без опікування, з триманням його у приймальнику-розподільнику, притулку для неповнолітніх або центрі медико-соціальної реабілітації; д) затримання та тримання у спеціальному розподільнику особи, запідозреної у занятті бродяжництвом, або яка ухиляється від виконання постанови суду про примусове лікування від хронічного алкоголізму або наркоманії, має ознаки вираженого психічного розладу і створює у зв’язку з цим реальну небезпеку для себе і оточуючих тощо; е) поміщення у штрафний ізолятор особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі; є) примусово госпіталізації (скажімо, госпіталізації хворих на туберкульоз, венеричні захворювання, СНІД, лепру, карантинні захворювання тощо).

Незаконне позбавлення волі, вчинене не службовими особами, кваліфікуються за ст. 146. Це стосується і випадків, коли незаконна примусова госпіталізація здійснюється лікарем, який не є службовою особою (не головним лікарем, не завідуючим відділенням тощо), або коли особа, що не є службовою за змістом ст. 364, використовує для незаконного позбавлення волі приміщення, до яких вона має доступ у зв’язку з виконанням трудових обов’язків (бокс інфекційної лікарні, камера ізолятора чи гауптвахти, сховище тощо).

Незаконне позбавлення волі, пов’язане з поміщенням завідомо психічно здорової особи в психіатричний заклад, кваліфікується за ст. 151, а якщо таке поміщення здійснюється не для обстеження стану психічного здоров’я особи, діагностики, лікування і нагляду за нею, а виключно з метою позбавити її волі, — за ст. 146.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом: особа усвідомлює, що за законом вона не має права позбавляти волі іншу особу, але бажає це зробити. Мотиви незаконного позбавлення волі можуть бути різні, крім суспільне корисних. Ставлення особи до тяжких наслідків незаконного позбавлення волі може бути умисним або необережним.

5. Кваліфікованими видами незаконного позбавлення волі або викрадення людини є вчинення їх: 1) щодо малолітнього; 2) із корисливих мотивів; 3) щодо двох або більше осіб; 4) за попередньою змовою групою осіб; 5) способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого; 6) пов’язане із заподіянням потерпілому фізичних страждань; 7) із застосуванням зброї; 8) протягом тривалого часу.

Про поняття малолітній див. коментар до ст. ст. 67 і 115, корисливі мотиви — до ст. 115, насильство, небезпечне для життя чи здоров’я потерпілого — до ст. 187, попередня змова групи осіб — до ст. 28.

Під способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого слід розуміти такий спосіб незаконного позбавлення волі або викрадення, при якому створюється реальна загроза загибелі потерпілого або заподіяння йому тілесного ушкодження.

До фізичних страждань треба відносити біль, що виникає під час мордування, катування, інших видів фізичного впливу на людський організм, або внаслідок жорстоких умов утримання у місці позбавлення волі (утримання особи в умовах, які позбавляють її зору, слуху, просторової або часової орієнтації, утримання в холодному та сирому приміщенні, у приміщенні з постійним та голосним звуком або у підвалі, де на особу нападають щури, позбавлення сну, харчування і води тощо). Оскільки незаконне позбавлення волі є триваючим злочином, фізичні страждання потерпілому можуть бути заподіяні у будь-який час його здійснення.

Застосування зброї означає фактичне використання її для фізичного впливу на потерпілого, коли цими діями створювалась реальна загроза його здоров’ю або життю (здійснення прицільного пострілу або інший спосіб використання й бойових властивостей), або для психічного впливу (демонстрування оголеної вогнепальної зброї, приведення її в бойове положення, прицілювання, поєднане зі словесною погрозою, тощо). Фактичні наслідки застосування зброї у вигляді заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень або смерті вимагають кваліфікації діяння за сукупністю злочинів, передбачених ч. ч. 2 або 3 ст. 146 і відповідною статтею розділу II Особливої частини КК.

Тривалий час є оціночною ознакою, наявність чи відсутність якої має визначатися судом з урахуванням конкретного астрономічного строку, протягом якого особа була позбавлена волі, місця, де вона трималась, способу її утримання, інших конкретних обставин справи та особи потерпілого. Оскільки викрадення людини є одноактною дією, ця ознака не стосується другої форми розглядуваного злочину.

6. Особливо кваліфікованими видами розглядуваного злочину є: 1) вчинення його організованою групою; 2) спричинення ним тяжких наслідків.

Про поняття організована група див. коментар до ст. 28.

Поняттям тяжкі наслідки у ст. 146 охоплюється заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, у т.ч. такого, що мало характер мучення, тяжке психічне захворювання, переривання вагітності або смерть близької для потерпілого особи внаслідок переживань з приводу його раптового зникнення тощо. Умисне заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, групою осіб, з метою залякування потерпілого або інших осіб, на замовлення, або таке, що спричинило смерть потерпілого, умисне вбивство, а так само самогубство неповнолітнього потерпілого внаслідок незаконного позбавлення його волі, кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 146 і, відповідно, ч. 2 ст. 121, ч. ч. 1 або 2 ст. 115, ч. З ст. 120.

146 ст 3 ч

1. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини -караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі діяння, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу, —

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є воля, честь і гідність особи.

Волю людини слід розуміти як право ніким не бути примушеним робити те, що не передбачено законодавством, право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей (статті 19 і 23 Конституції України), як гарантовану можливість реалізації нею таких конституційних прав і свобод як, зокрема: свобода та особиста недоторканність, право на невтручання в її особисте життя, свобода пересування і право на вільний вибір місця проживання (статті 29, 32, 33 Конституції України). Згідно зі статтями 271 — 272 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя; фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно, в інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники. Відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» кожна людина має право на свободу пересування, під якою розуміється право вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Честь — це сукупність моральних принципів, якими керується людина у своїй поведінці. Гідність людини передбачає усвідомлення людиною як носієм сукупності певних моральних, світоглядних, професійних тощо якостей своєї суспільної цінності, що створює у неї підстави для самоповаги. Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності.

Кожна людина поважає себе і свої моральні принципи, і кожна людина є цінністю для суспільства. Якщо порушується її воля, то, як правило, не може не бути порушено і її честь та гідність.

Додатковим факультативним об’єктом злочину можуть бути життя, здоров’я особи, громадська безпека тощо.

2. Обов’язковою ознакою цього злочину є потерпілий. Ним може бути будь-яка людина, крім особи, що має міжнародний захист (про поняття такої особи див. коментар до ст. 444). Викрадення або позбавлення волі особи, яка має міжнародний захист, якщо ці дії вчинені організованою групою або спричинили тяжкі наслідки, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 146 і ч. 1 ст. 444.

3. З об’єктивної сторони злочин може бути вчинений у двох формах:

1) незаконне позбавлення волі людини;

2) викрадення людини.

Незаконним позбавлення волі є у всіх випадках, коли воно здійснюється не відповідно до Конституції, законів України, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Жодна людина не може бути позбавлена волі інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема у таких випадках, як: а) законне ув’язнення людини після її засудження компетентним судом; б) законний арешт або затримання людини для забезпечення виконання будь-якого обов’язку, передбаченого законом; в) законний арешт або затримання людини з метою забезпечення її присутності перед компетентним державним органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину чи зникненню її після його вчинення; г) затримання неповнолітньої людини на підставі законного розпорядження з метою виховного нагляду або законне затримання неповнолітньої людини з метою забезпечення її присутності перед компетентним державним органом; д) законний арешт або затримання людини, здійснені з метою запобігання її незаконному в’їзду до країни, або людини, стосовно якої вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції.

Позбавлення волі може полягати у триманні особи в місці, де вона взагалі не бажає або більше не бажає перебувати, або в поміщенні її в місце, яке вона не має змоги вільно залишити, хоча бажає цього. Відтак, обов’язковою ознакою складу злочину у його першій формі є місце. Ним можуть бути як приміщення (кімната, камера, погріб тощо) чи комплекси приміщень (підвал багатоповерхового будинку, лікарня), так і інші місця (дах багатоповерхового будинку, транспортний засіб) чи місцевості (скеля, острів тощо).

Відповідальність за незаконне позбавлення волі виключається, коли особі, наприклад, забороняється покидати межі населеного пункту або відвідувати певні місцевості тощо. У цих випадках може йтися про самоправство (ст. 356) або перевищення влади (статті 365, 424).

Затримання особи, яка вчинила злочин, і позбавлення її волі до моменту її доставлення відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для її затримання, згідно зі ст. 38 не вважаються злочином.

Способами незаконного позбавлення волі можуть бути будь-які — обман, зловживання довір’ям, відібрання засобів пересування, ключів чи інших необхідних засобів тощо. Захоплення або тримання особи як заручника і торгівля людьми відображають спеціальні способи незаконного позбавлення волі і кваліфікуються за статтями 147 та 149.

Незаконне позбавлення волі є триваючим злочином. Тому дії з утримання потерпілого у стані позбавлення волі, до яких винний приєднався після початку злочину і до його закінчення, є співвиконавством у цьому злочині.

Викрадення людини означає заволодіння нею і незаконне переміщення її з одного певного місця, де вона вільно перебувала згідно з власною волею, до іншого, і може виразитися у формі: а) відкритого заволодіння нею (коли остання або інші, треті особи, у присутності яких здійснюється викрадення, завідомо для винного розуміють значення вчинюваних ним злочинних дій. Таке заволодіння може відбутися, скажімо, шляхом грабежу чи розбійного нападу); б) таємного заволодіння (вчиненого за відсутності інших осіб щодо людини, яка не розуміє значення вчинюваних з нею дій у зв’язку з малоліттям, знаходженням у безпорадному стані тощо); в) заволодіння людиною, вчиненого шляхом обману чи зловживання довірою (скажімо, винна особа забирає людину із притулку для старих на підставі підроблених документів); г) заволодіння людиною в результаті вимушено-добровільної передачі її винному під погрозою насильства над її батьком, усиновителем, опікуном, піклувальником, вихователем тощо, або під погрозою насильства над особами, близькими для останніх, або розголошення відомостей, що ганьблять їх, пошкодження чи знищення їхнього майна.

Закінченим злочином викрадення людини є з моменту заволодіння нею.

Заволодіння такою, що заблукала і загубилася, дитиною чи іншою особою, не здатною розуміти значення вчинюваних щодо неї дій, в результаті її знаходження, пов’язане з наступним її утриманням, за наявності підстав кваліфікується за ст. 146 як незаконне позбавлення волі, або за ст. 147 як тримання особи як заручника, або за статтями 14 і 149 як готування до здійснення щодо неї незаконної угоди тощо.

4. Суб’єкт злочину загальний. Проте суб’єктом цього злочину не можуть бути особи, які відповідно до закону мають право тримати особу в місці, де вона не бажає перебувати, або поміщати її в місце, яке вона не має змоги вільно залишити, але тільки з мотивів піклування про фізичне і психічне здоров’я підопічного чи з інших суспільно корисних мотивів (батьки, усиновителі, прийомні батьки стосовно своїх рідних, усиновлених чи прийомних дітей, опікуни і піклувальники стосовно осіб, які перебувають у них під опікою і піклуванням, педагогічні та науково-педагогічні працівники стосовно піднаглядних дітей, працівники міліції, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, посадові особи інших відомств, задіяних до антитерористичної операції тощо, стосовно будь-яких громадян у випадках, передбачених відповідними законами України, тощо). Крім того, правовий обов’язок піклуватися про особу і право з цією метою обмежувати її волю можуть бути покладені на особу договором перевезення, морського круїзу, договором про надання послуг із забезпечення особистої безпеки особи і т. ін. Але тривала заборона дитині її батьками протягом відносно тривалого строку (кількох тижнів чи місяців) залишати квартиру, вчинювана як виховний примусовий захід, дає підстави для кваліфікації діяння за ст. 146 як незаконного позбавлення волі.

Завідомо незаконні кримінально-процесуальне затримання, привід, арешт і тримання під вартою, вчинені працівниками органів дізнання, слідчими та прокурорами, а так само винесення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку про позбавлення волі, ухвали (постанови) про направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків, рішення про адміністративний арешт тощо є злочинами проти правосуддя, передбаченими відповідно статтями 371 і 375.

У деяких інших випадках незаконне позбавлення волі, вчинене службовою особою, має кваліфікуватися за ч. 2 ст. 365 (або ч. 2 ст. 424) як перевищення влади чи службових повноважень, вчинене із застосуванням насильства, а якщо таке позбавлення волі потягло за собою тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 146),- за ч. 3 ст. 365 (ч. 3 ст. 424). Зокрема це стосується завідомо здійснення працівниками органів Міністерства внутрішніх справ України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України та іншими службовими особами, спеціально уповноваженими на це: а) адміністративного затримання та наступного тримання особи протягом певного часу; б) приводу особи, яка входить до групи ризику захворювання на СНІД, хворої на венеричне захворювання, хронічний алкоголізм, наркомана, який вводить наркотичні засоби шляхом ін’єкцій, громадянина, який ухиляється від призову на військову службу, тощо; в) дисциплінарного арешту військовослужбовця; г) затримання неповнолітнього віком до 16 років, який залишився без опікування, з триманням його у приймальнику-розподільнику, притулку для неповнолітніх або центрі медико-соціальної реабілітації; д) затримання і тримання у спеціальному розподільнику особи, запідозреної у занятті бродяжництвом, або яка ухиляється від виконання постанови суду про примусове лікування від хронічного алкоголізму або наркоманії, має ознаки вираженого психічного розладу і створює у зв’язку з цим реальну небезпеку для себе і оточуючих тощо; е) поміщення у штрафний ізолятор особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі; є) примусової госпіталізації (скажімо, госпіталізації хворих на туберкульоз, венеричні захворювання, СНІД, лепру, карантинні захворювання тощо),- якщо такі дії були незаконними. Вчинення цих злочинів організованою групою треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 146 і відповідною частиною ст. 365 (424).

Незаконне позбавлення волі, вчинене не службовими особами, кваліфікується за ст. 146. Це стосується і випадків, коли незаконна примусова госпіталізація здійснюється лікарем, який не є службовою особою (не головним лікарем, не завідуючим відділенням тощо), або коли особа, що не є службовою за змістом ст. 364, використовує для незаконного позбавлення волі приміщення, до яких вона має доступ у зв’язку з виконанням трудових обов’язків (бокс інфекційної лікарні, камера ізолятора чи гауптвахти, бомбосховище тощо).

Незаконне позбавлення волі, пов’язане з поміщенням завідомо психічно здорової особи в психіатричний заклад, кваліфікується за ст. 151, а якщо таке поміщення здійснюється не для обстеження стану психічного здоров’я особи, діагностики, лікування і нагляду за нею, а виключно з метою позбавити її волі, — за ст. 146.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом: особа усвідомлює, що за законом вона не має права позбавляти волі чи викрадати іншу особу, але бажає це зробити. Мотиви незаконного позбавлення волі можуть бути різними, крім суспільно корисних.

Ставлення особи до тяжких наслідків незаконного позбавлення волі або викрадення людини, передбачених ч. 3 ст. 146, може бути тільки необережним. У разі, якщо незаконне позбавлення волі, наприклад, є способом умертвіння людини, діяння винного кваліфікується за відповідними частиною і пунктом ст. 115.

Дії особи, яка викрала особу і умисно вбила її, мають кваліфікуватися за ч. 3 ст. 146 за ознакою спричинення тяжких наслідків і за п. 3 ч. 2 ст. 115.

6. Кваліфікованими видами незаконного позбавлення волі або викрадення людини є вчинення їх: 1) щодо малолітнього; 2) із корисливих мотивів; 3) щодо двох або більше осіб; 4) за попередньою змовою групою осіб; 5) способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого; 6) із заподіянням потерпілому фізичних страждань; 7) із застосуванням зброї; 8) протягом тривалого часу.

Про поняття малолітній див. коментар до статей 67 і 115, корисливі мотиви — до ст. 115, насильство, небезпечне для життя чи здоров’я потерпілого — до ст. 187, попередня змова групи осіб — ст. 28 і коментар до неї.

Під двома і більше особами слід розуміти осіб, які виступають як потерпілі, незалежно від того, одночасно чи в різний час щодо них були вчинені відповідні діяння. Незаконне позбавлення волі або викрадення однієї і тієї самої особи у різний час за відсутності інших обтяжуючих обставин кваліфікується за ч. 1 ст. 146.

Під способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, слід розуміти такий спосіб незаконного позбавлення волі або викрадення, при якому створюється реальна загроза загибелі потерпілого або заподіяння йому тілесного ушкодження.

До фізичних страждань треба відносити біль, що виникає під час мордування, катування, інших видів фізичного впливу на людський організм, або внаслідок жорстоких умов утримання у місці позбавлення волі (утримання особи в умовах, які позбавляють її зору, слуху, просторової або часової орієнтації, необхідного свіжого повітря, утримання в холодному та сирому приміщенні, у приміщенні з постійним та голосним звуком або у підвалі, де на особу нападають щури, позбавлення сну, харчування і води тощо). Оскільки незаконне позбавлення волі є триваючим злочином, фізичні страждання потерпілому можуть бути заподіяні у будь-який час його здійснення.

Застосування зброї означає фактичне використання її для фізичного впливу на потерпілого, коли цими діями створювалась реальна загроза його здоров’ю або життю (здійснення прицільного пострілу або інший спосіб використання її бойових властивостей), або для психічного впливу (демонстрування оголеної вогнепальної зброї, приведення її в бойове положення, прицілювання, поєднане зі словесною погрозою, тощо). Фактичні наслідки застосування зброї у вигляді заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень або смерті вимагають кваліфікації діяння за сукупністю злочинів, передбачених частинами 2 або 3 ст. 146 і відповідною статтею розділу II Особливої частини КК.

Тривалий час є оціночною ознакою, наявність чи відсутність якої має визначатися судом з урахуванням конкретного астрономічного строку, протягом якого особа була позбавлена волі, місця, де вона трималась, способу її утримання, інших конкретних обставин справи та особи потерпілого. Зазвичай це принаймні кілька тижнів. Оскільки викрадення людини є одноактною дією, ця ознака не стосується другої форми розглядуваного злочину.

7. Особливо кваліфікованими видами розглядуваного злочину є: 1) вчинення його організованою групою; 2) спричинення ним тяжких наслідків.

Про поняття організована група див. ст. 28 і коментар до неї.

Поняттям тяжкі наслідки у ст. 146 охоплюються, зокрема, заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, його зникнення безвісті.

Умисне заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, групою осіб, з метою залякування потерпілого або інших осіб, на замовлення, або таке, що спричинило смерть потерпілого, умисне вбивство, а так само самогубство неповнолітнього потерпілого внаслідок незаконного позбавлення його волі, кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 146 і, відповідно, ч. 2 ст. 121, частинами 1 або 2 ст. 115, ч. 3 ст. 120.

Конституція України (статті 28 — 29).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. Ратифікована Україною 17 липня 1997 р.

Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 р.

Декларація Організації Об’єднаних Націй про захист усіх осіб від насильницького зникнення від 18 грудня 1992 р.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. (глави 20 — 22).

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 15 від 26 грудня 2003 р. «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень».

Мего-Інфо — Юридична бібліотека №1

Юридична бібліотека України

Популярні розділи

Всього на сайті:

Дисертацій з права онлайн: 62

Підручників з права онлайн: 37

НПК кодексів України онлайн: 16

Коментарі кодексів

Веломагазин Украины №1

OBOD.com.ua

Доставка БЕСПЛАТНО. Со склада

Галузі права

  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.

Стаття 146. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини

  1. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини —

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

  1. Ті самі діяння, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небез­печним для життя чи здоров’я потерпілого, або таке, що супроводжувалося за­подіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснюва­не протягом тривалого часу, —

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

  1. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

  1. Об’єктивна сторона злочину передбачає такі діяння: 1) незаконне позбавлення волі; 2) викрадення людини. Вчинення одного із зазначених діянь є достатнім для встановлення об’ єктивної сторони злочину. Склад цього злочину — формальний.

Незаконне позбавлення волі полягає в протиправному перешкоджанні людині обирати за своєю волею місце знаходження. Воно може виявитися у затриманні по­терпілого в тому місці, де він знаходитися не бажає, або поміщення його в таке місце, яке він не має змоги вільно залишити. Це діяння може бути здійснене шляхом засто­сування фізичного насильства (наприклад, потерпілого зв’язують і зачиняють у під­валі, поміщують у заздалегідь підготовлене місце тощо), а також шляхом психічного насильства (наприклад, під загрозою застосування зброї потерпілого примушують залишатися у приміщенні). Воно може бути вчинене і шляхом обману (наприклад, людину заманюють у будь-яке місце і зачиняють з метою позбавлення волі).

За статтею 146 КК карається лише незаконне позбавлення волі, тому відповідаль­ність виключається, якщо особу було позбавлено волі внаслідок необхідної оборони (ст. 36 КК), правомірного затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38 КК), або край­ньої необхідності (ст. 39 КК). Виключається відповідальність у випадках, коли батьки застосовують примусово-виховні заходи щодо своїх неповнолітніх дітей. Питання законного позбавлення волі регулюються Конституцією та іншими законами України.

Найнебезпечнішою формою незаконного позбавлення волі є викрадення людини, тобто протиправне таємне або відкрите захоплення потерпілого, переміщення його з того місця, де він знаходився, та подальше утримання потерпілого викрадачем або іншою особою. Викрадення майже завжди супроводжується фізичним або психічним (погрози) насильством.

Незаконне позбавлення волі та викрадення людини припускають дії, що вчиня­ються проти волі потерпілої особи. Тому згода останньої на вчинення щодо неї таких дій виключає відповідальність за ст. 146 КК, за винятком випадків згоди на такі дії малолітнього (див. коментар до ч. 2 цієї статті). Не може також йти мови про згоду потерпілого, якщо останній визнаний судом недієздатним внаслідок психічної хворо­би або недоумства.

  1. Діяння як у формі незаконного позбавлення волі, так і у формі викрадення лю­дини вважаються закінченими з моменту фактичного обмеження свободи переміщен­ня потерпілого. При цьому необхідно враховувати, що і незаконне позбавлення волі, і викрадення людини належать до триваючих злочинів, тому зазначені діяння вважа­ються вчинюваними аж до часу фактичного звільнення потерпілого. Виходячи з цьо­го дії особи, яка приєднується до утримування потерпілого, що перебуває у стані позбавлення волі, можуть бути кваліфіковані як співвиконання або інша співучасть у вчиненні цього злочину.
  2. Із суб’єктивної сторони злочин вчиняється лише з прямим умислом і може характеризуватися різними мотивами (користь, помста та ін.). Обов’язковим є усві­домлення особою незаконності діяння, що нею вчинюється.
  3. Суб’єктом незаконного позбавлення волі або викрадення людини, передбачених ст. 146 КК, є лише приватна особа, що досягла 16-ти років. Службові особи за подібні дії несуть відповідальність за перевищення влади або службових повноважень, тобто за ст. 365 або статтями 365[2], 371, 375, 424 КК.
  4. Згідно з ч. 2 ст. 146 КК обставинами, що обтяжують відповідальність за цей

злочин, є дії, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи біль­ше осіб, за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або такі, що супроводжувалися заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснювані протягом тривалого часу.

Малолітньою вважається особа, якій на час вчинення щодо неї дій, зазначених у ч. 1 ст. 146 КК, не виповнилося 14 років. Згода малолітнього на його викрадення не звільняє викрадача від кримінальної відповідальності.

Вчинення злочину з корисливих мотивів (про зміст таких мотивів див. коментар до п. 6 ч. 2 ст. 115 КК).

Вчинення зазначених у ч. 1 ст. 146 КК діянь щодо двох чи більше осіб передбачає випадки вчинення одиничного злочину, коли кількість потерпілих складає дві чи більше особи.

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. коментар до ч. 2 ст. 28 КК.

Під способом, небезпечним для життя чи здоров ’я потерпілого, слід розуміти випадки незаконного позбавлення волі або викрадення людини, коли діяннями винної особи була створена реальна загроза загибелі потерпілого або загроза спричинення йому тілесного ушкодження, небезпечного для здоров’я, тобто такого, що здатне по­тягти за собою наслідки, передбачені ч. 1 ст. 121 КК.

Заподіяння фізичних страждань — це випадки, коли потерпілому спричиняється сильний фізичний біль або його тримають у виснажливих для людського організму умовах (наприклад, у холодному чи вологому приміщенні, без їжі).

Застосування зброї означає використання під час вчинення злочину вогнепальної або холодної зброї за її цільовим призначенням (наприклад, здійснення пострілу, за­вдання внаслідок удару кинджалом тілесного ушкодження). Це також випадки по­грози використання зброї (наприклад, прицілювання в потерпілого, демонстрація зброї, приведення її в бойове положення). Зброя може бути застосована як проти по­терпілого, так і інших осіб, які, наприклад, намагаються перешкодити викраденню людини. Якщо на зброю не було надано дозволу щодо законного поводження з нею, дії особи додатково кваліфікуються за ст. 263 КК.

Тривалий час. Ця обставина стосується, як правило, незаконного позбавлення волі. Зміст її визначається з урахуванням конкретного астрономічного строку, наприклад, тиждень та більше. Додатково можуть бути враховані умови тримання особи (місце, спосіб), стан здоров’я потерпілого тощо.

  1. У частині 3 ст. 146 КК передбачені особливо обтяжуючі обставини цього злочину: вчинення його організованою групою або спричинення внаслідок позбав­лення волі чи викрадення людини тяжких наслідків.

Про вчинення злочину організованою групою див. коментар до ч. 3 ст. 28 КК.

Тяжкими наслідками можуть бути визнані смерть потерпілого, його самогубство, спричинення тяжкого тілесного ушкодження хоча б одній особі або середньої тяжко­сті тілесних ушкоджень кільком потерпілим тощо. Ставлення винного до тяжких наслідків може бути як умисним, так і необережним. Дії особи, яка вчинила злочин, передбачений ст. 146 КК, і умисно вбила потерпілого, який був викрадений, мають кваліфікуватися за ч. 3 ст. 146 КК за ознакою спричинення тяжких наслідків і за п. 3

ч. 2 ст. 115 КК (за обставиною — умисне вбивство викраденої людини). Умисне вбив­ство особи, яка була незаконно позбавлена волі, кваліфікується за ч. 3 ст. 146 КК і за частинами 1 або 2 ст. 115 КК залежно від обставин, що супроводжували таке вбивство. За сукупністю злочинів кваліфікуються також випадки незаконного позбавлення волі або викрадення людини, що супроводжувалися спричиненням умисного тяжкого ті­лесного ушкодження за обтяжуючих обставин (за ч. 2 ст. 121 та ч. 3 ст. 146 КК).