Цку ст 261

Стаття 261. Адміністративне затримання

Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП)

  • перевірено сьогодні
  • кодекс від 28.08.2018
  • вступив у чинність 06.03.1996

Ст. 261 КУпАП в останній чинній редакції від 18 червня 2016 року.

Нові не набрали чинності редакції статті відсутні.

Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАПП) (статті 213 — 330)

Розділ IV. Провадження в справах про адміністративні правопорушення

Глава 20. Заходи забезпечення провадження у справах про адміністративне правопорушення

Стаття 261. Адміністративне затримання

Про адміністративне затримання складається протокол, в якому зазначаються: дата і місце його складення; посада, прізвище, ім’я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу затриманого; час і мотиви затримання. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, і затриманим. У разі відмовлення затриманого від підписання протоколу в ньому робиться запис про це.

Про місце перебування особи, затриманої за вчинення адміністративного правопорушення, негайно повідомляються її родичі, а на її прохання також власник відповідного підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.

Органи (посадові особи), правомочні здійснювати адміністративне затримання, про кожний випадок адміністративного затримання осіб інформують у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, крім випадків, якщо особа захищає себе особисто чи запросила захисника.

Коли розпочинається перебіг строку позовної давності

Новости публикуются на языке оригинала

Судова палата в цивільних справах ВСУ в постанові від 16.11.2016 р. у справі № 6-2469цс16 надала деякі роз’яснення щодо обчислення строку позовної давності.

Так, судді ВСУ повідомили: порівняльний аналіз термінів «довідався» і «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦКУ , надає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав. А тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Перебіг позовної давності розпочинається від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦКУ).

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, установленого ст. 60 ЦПКУ, про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Український юридичний портал

1. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

2. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства.

3. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

4. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

5. За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

6. За регресними зобов’язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов’язання.

7. Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом.

1. Частина перша коментованої статті встановлює загальні критерії визначення початку перебігу строку позовної давності, який обчислюється від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. У певних випадках, наприклад у випадку заподіяння шкоди невідомою особою, початок перебігу строку позовної давності визначається з дати встановлення цієї особи, що забезпечує адекватний захист прав потерпілого.

2. Початок перебігу строку позовної давності для визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається з дати припинення насильства. З метою захисту прав потерпілого від насильства, законодавцем фактично надана відстрочка початку перебігу строку позовної давності для пред’явлення позову про визнання недійсним такого правочину.

3. Для вимог про застосування наслідків нікчемного правочину, перебіг строку позовної давності починається від дня, коли почалося виконання такого правочину. Встановлюючи згаданий вище критерій початку перебігу строку позовної давності, законодавець мав на меті подовжити час на подання позову, з огляду на можливу віддаленість у часі наслідків такого правочину.

4. Встановлення законодавцем початку перебігу строку позовної давності для вимог щодо порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи з дати її повноліття, обумовлене виникненням у цієї особи повної цивільної дієздатності (ч. 1 ст. 34 цього Кодексу) саме з дати досягнення цією особою вісімнадцятирічного віку. В зв’язку з досягненням особою повноліття, у такої особи виникає можливість об’єктивної оцінки власних прав та інтересів, що обумовлює виникнення у такої особи суб’єктивного право на захист, встановленого ст. 20 ЦК.

5. Для зобов’язань з визначеним строком виконання, перебіг строку позовної давності починається зі спливом строку виконання відповідного зобов’язання. Ця норма може мати істотне значення для забезпечення виконання певних видів договорів, зокрема договорів, виконання яких складається з декількох етапів. Вважаємо за доцільне при складанні проектів відповідних договорів виокремлювати у договорі певні зобов’язання, строки їх виконання, вартість таких зобов’язань та відповідальність за їх порушення, що дає можливість негайного реагування на затримку у виконанні цих зобов’язань та забезпечує своєчасне виконання договору у цілому.

Стосовно зобов’язань з невизначеним строком виконання, або зі строком виконання, який визначається моментом пред’явлення вимоги, законодавець визначив, що строк позовної давності починається з дати, коли у кредитора виникає право пред’явлення вимоги до боржника про виконання зобов’язання (див. коментар до ст. 530 ЦК). Необхідно нагадати, що зобов’язання з невизначеним строком виконання, має бути виконане у семиденний строк з дня пред’явлення кредитором відповідної вимоги до боржника. З метою отримання належних доказів пред’явлення такої вимоги, кредитору доцільно передати вимогу у письмовому вигляді боржникові під розписку з зазначенням дати отримання або надіслати вимогу у письмовому вигляді у поштовому відправленні, з описом вкладення та з повідомленням про вручення боржникові. Наявність таких документальних доказів забезпечить можливість доведення у суді наявності відповідних порушень з боку боржника.

6. Стосовно регресних зобов’язань, тобто зобов’язань по відшкодуванню грошових коштів або інших майнових цінностей, сплачених кредитором третій особі з вини боржника, то законодавцем визначено, що початок перебігу строку позовної давності за регресними вимогами починається з дня виконання основного зобов’язання. Прикладом регресного зобов’язання є право страховика на відшкодування страхових виплат за рахунок особи, з вини якої стався страховий випадок (ст. 993 Кодексу), яке виникає з дати виплати страхувальникові страхового відшкодування.

7. Винятки з зазначених вище правил визначення початку перебігу позовної давності можуть встановлюватись виключно законом.

Стаття 261. Початок перебігу позовної давності

1. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

2. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства.

3. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

4. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

5. За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

6. За регресними зобов’язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов’язання.

7. Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом.

КОММЕНТАРИЙ от ресурса «ПРОТОКОЛ»:

Споживачу комунальних послуг добре відома ситуація, коли він отримує рахунки (квитанції) для сплати за отримані послуги від ЖЕКу, в тому числі приватного, із незрозумілими та завищеними сумами. Як правило письмові звернення в ЖЕК із своїм – альтернативним розрахунком ігноруються. Далі у споживача є вибір: не платити взагалі, плати згідно рахунку ЖЕКу із завищеною сумою, платити за власним розрахунком, тобто суму за правильними тарифами за реально спожиті послуги. В останньому випадку ЖЕК звичайно приймає від споживача гроші, проте розцінює їх лише як частину оплати, і несплачену решту визначає як борг, та зазначає цю решту у рахунках за наступні місяці. Якщо така ситуація триває багато місяців або роки, то у споживача начебто накопичується істотний борг за комунальні послуги, і тоді ЖЕК зрештою звертається до суду із позовом про стягнення такого боргу.

Так було і цій справі, і суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій не виявили бажання з’ясовувати законність нарахування ЖЕКом вартості послуги у кожному з рахунків наданих у справу протягом спірного періоду, а також розглядати аргументи споживача про правильність його альтернативного розрахунку і у зв’язку з цим відсутність боргу перед ЖЕКом.

Крім того споживачем на підставі ст. 261 ЦК України була подана суду першої інстанції заява про застосування строків позовної давності. Проте така заява була відхилена, а строк позовної давності визнаний перерваним, оскільки позивач частково сплачував за послуги, тому вважається, що знав та визнавав їх вартість зазначену у рахунках ЖЕКу.

ВСУ скасував всі рішення та направив справу на новий розгляд. Слід підкреслити, що у цій справі ВСУ повністю став на бік споживача комунальних послуг (відповідача). ВСУ констатував об’єктивну складність для споживача самостійно протидіяти неправомірному нарахуванню ЖЕКом у рахунках завищених сум для оплати послуг, і після цього накопичення таких сум протягом часу у необґрунтований борг споживача перед ЖЕКом. Зокрема ВСУ зобов’язав суди при розгляді таких справ звертати увагу на наявність призначень платежів у рахунках ЖЕКу та досліджувати всю історію оплат послуг споживачем для того, щоб встановити наявність або відсутність боргу.

А головне, при встановленні часткової оплати послуг споживачем судам не слід вважати, що позивачем визнана вся сума зазначена у рахунку ЖЕКу, і при цьому відсутні підстави для переривання строку позовної давності при стягненні ЖЕКом невизнаної споживачем іншої частини суми через суд.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВСУ у справі за № 6-43цс17: За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку, а в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності суд застосовує незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов’язку, може з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу.

При цьому якщо виконання зобов’язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Суди повинні дослідити призначення платежів, квитанції на сплату житлово-комунальних послуг та історію таких оплат і в разі вчинення боржником оплати чергового платежу, встановити чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, що не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

У цій постанові ВСУ висловився щодо часу з якого починається позовна давність за регресними позовами страховиків до осіб, які винні в ДТП, але їх цивільно-правова відповідальність не була застрахована.

За даним рішенням між двома автомобілями, один з яких не був застрахований, сталося ДТП з вини власника не застрахованого авта. Отже, МТСБУ звернулося до суду з позовом про відшкодування страхової виплати в порядку регресу.

Місцевий суд з якогось переляку вирішив, що в даному випадку має місце суброгація, оскільки відбулася заміна кредитора: страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, а не регрес і тому перебіг позовної давності починається від дня настання страхового випадку.

У зв’язку із спливом позовної давності у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Натомість суди апеляційної та касаційної інстанцій, з якими погодився і ВСУ вказали про те, що підпункт 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає право МТСБУ після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до особи винної у ДТП та не застрахувала свою цивільно-правову відповідальність.

Отже в даному випадку має місце регресний порядок відшкодування.

Окрім цього, порядок такого відшкодування врегульований спеціальним Законом «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з аналізу норм якого вбачається, що за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності страховик виплатив третій особі, а не своєму страхувальнику, є одночасно й відшкодуванням шкоди третій особі (потерпілому) в деліктному зобов’язанні, оскільки страховик у договірних правовідносинах обов’язкового страхування відповідальності є одночасно боржником у цьому деліктному зобов’язанні.

А тому відповідно до ч. 6 ст. 261 ЦК України моментом початку позовної давності для регресної вимоги страховика в правовідносинах буде день виконання основного зобов’язання і фактично день припинення цього зобов’язання належним виконанням – день проведення страховиком виплати страхового відшкодування третій особі (потерпілому в деліктному зобов’язанні).

Правовий висновок ВСУ у справі № 6-2806цс16: Згідно зі статтею 41 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Відповідно до підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 цього Закону МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Деліктне зобов’язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема, майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повно­му обсязі особою, яка завдала шкоди (статті 11, 599, 1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобов’я­зання зазвичай виступають потерпілий (кре­дитор) і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим правила регулювання таких зобов’язань допускають можливість відшкодування завда­ної потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою за умови, що зако­ном передбачено такий обов’язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала. При цьому за статтею 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, зав­дану іншою особою, має право зворотної вимо­ги (регресу) до винної особи у розмірі випла­ченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, після виконання особою, що не завдавала шкоди, свого обов’язку з відшкоду­вання потерпілому шкоди, завданої іншою осо­бою, потерпілий одержує повне задоволення своїх вимог, і тому первісне деліктне зобов’я­зання припиняється його належним виконан­ням (стаття 599 ЦК України).

Підозріла історія, про непомітно відчужену квартиру, яка була придбана подружжям у 2005 році під час шлюбу та зареєстрована на чоловіка, а потім через рік продана третій особі без згоди дружини, і нарешті подарована новим власником ще одній особі того ж року. У 2015 році дружини ініціює позов про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та просить суд витребувати квартиру у обдарованої особи, як таку, що перебуває у чужому незаконному володінні. Позов обґрунтовується тим, що дружина начебто не знала про відчуження чоловіком квартири і довідалась про це лише після розірвання шлюбу, тобто в 2014 році. Звичайно, дружина була проти такої продажи, своєї згоди не надавала і вважає на підставі ст. 65 СК України, що її право спільної сумісної власності на квартиру порушене.

Суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій стали на бік дружини, визнали договір купівлі-продажу квартири недійсним та витребували квартиру на її користь.

ВСУ скасував ці судові акти та направив справу на новий розгляд.

Слід відмітити, що останнім часом ВСУ відходить від автоматичного визнання недійсним правочину, об’єктом якого є спільне сумісне майно подружжя набуте у шлюбі, коли таке майно продане одним з подружжя третій особі без письмової та/або нотаріально посвідченої згоди іншого з подружжя. ВСУ зобов’язує суди у кожному подібному випадку встановлювати недобросовісність сторін при укладанні спірного договору для визнання його недійсним. Наприклад, чи знав або повинен був знати покупець спірного майна про те, що майно належить подружжя на праві спільної сумісної власності або чи доведено у справі, що продавець, тобто один з подружжя, дійсно не отримав згоди на розпорядження спірним майно від іншого з подружжя.

Разом з цим ВСУ підкреслив необхідність для суду правильно підходити до поновлення строку позовної давності, адже у цій справі дружина звернулась до суду із позовом аж через 8 років після укладання її чоловіком договору купівлі-продажу квартиру, хоча практично весь цей час залишалась з ним у шлюбі. Тут ми знову оперуємо термінами «не знав» та «не міг довідатись», які зазначені у ст. 261 ЦК України. Саме позивач (дружина) повинен довести суду, що він НЕ міг довідатись про своє порушене право протягом 8 років, лише одного факту звернення до суду недостатньо.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВСУ у справі за № 6-17цс17: За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

За змістом статті 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо не доведено протилежне.

За статтею 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв’язку слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа — контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Увага! Спільне засідання цивільної та господарської палат ВСУ: Судом першої інстанції задоволено позов прокурора як представника органу місцевого самоврядування та визнано недійсними державні акти на землю та витребувано майно (земельні ділянки) з чужого незаконного володіння. Підставою для такого рішення стала відсутність у архівному відділі місцевої РДА протоколів та рішень, які стали підставою для оформлення права власності на землю. Окрім цього, у місцевому управлінні Держкомзему документація із землеустрою щодо складання державних актів, які оспорено також не облікована.

В свою чергу рішенням суду апеляційної інстанції рішення районного суду скасовано та у задоволенні позовних вимог прокурора відмовлено. Скасовуючи рішення апеляційний суд з висновками якого погодився і ВССУ, виходив з того, що, судом першої інстанції залишено поза увагою те, що про порушення земельного законодавства органам прокуратури стало відомо в ході перевірки додержання вимог земельного законодавства та не з’ясовано, з якого часу органу місцевого самоврядування стало відомо про порушене право та не звернуто уваги, що висновки перевірки, проведеної прокуратурою, на підставі яких заявлено позов, у матеріалах справи відсутні.

Окрім цього, державні акти законність яких оспорювалась, були зареєстровані у відповідній книзі та скріплені печатками сільської ради, а отже право прокурора на звернення до суду із відповідним позовом і у сільської ради і у прокурора виникло з часу переходу права власності на майно. У зв’язку із цим суд апеляційної інстанції обгрунтовано дійшов до висновку про застосування частини першої статті 261 ЦК України та зазначив, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася про порушення свого права або про особу, яка його порушила

Переглядаючи зазначені рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій Верховним Судом недвозначно висловлено позицію про те, що незважаючи на те, що органу прокуратури, який є позивачем та представником держави в особі органу місцевого самоврядування про порушення законодавства стало відомо під час проведення відповідної перевірки в порядку так званого «загального нагляду» вже після спливу позовної давності суду першої інстанції слід було з’ясувати з якого часу орган місцевого самоврядування дізнався про порушення права та звернути увагу на наявність доказів (скріплення печаткою сільської ради та реєстрації нею державних актів) про те, що останній було відомо про порушення права.

На підставі таких висновків ВСУ було відмовлено у задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України.

Отже із наведеного випливає те, що орган прокуратури в даному випадку є лише представником держави. Водночас перебіг позовної давності починається з моменту коли про порушення права стало відомо саме особі, права якої порушено, а не її представнику.

Ця постанова ВСУ буде корисною для тих боржників, проти яких банки ще не розпочинали стягнення боргу через суд, проте яким банки направляли письмові повідомлення про дострокове погашення кредиту та припинення кредитного договору. Між цими двома подіям «направлення повідомлення» та «подання позову» у нашому кризовому житті можуть бути роки. Тому, слід звернути увагу на ВСУ, який прийшов до висновку, про те, що перебіг строку позовної давності починається з дати пред’явлення кредитором вимоги про повне дострокове погашення кредиту. Саме такі повідомлення або претензія банку змінюють суть зобов’язання позичальника з періодичного на одноразове. При одноразовому зобов’язанні розуміється як обов’язок позичальника, як порушника умов кредитного договору, повернути весь кредит відразу.

Тому, боржнику залишається протриматись щонаймеше три років щоб позбавитись кредиту. У когось мабуть і вдасться.

Правова позиція ВСУ від 9 листопада 2016 року у справі № 6-2251цс16: Пред’явлення кредитором вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов’язання та зумовлює перебіг позовної давності.

Пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов’язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевого строку виконання її умов.

Питання правильного нарахування та вчасного стягнення штрафних санкцій в межах строків позовної давності старе як світ, проте все одно досі немає єдиної судової практики, суди різних інстанцій ухвалюють протилежні рішення, тому ВСУ доводиться приймати скарги боржників до розгляду та наводити лад в цьому питанні. Це свіжа Постанова ВСУ і ця справи про спір банку з боржником, який прострочив виконання основного зобов’язання, при цьому банком у кредитному договорі були встановлені спеціальні строки позовної давності і сторони по різному тлумачили порядок її застосування.

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВСУ у справі № 6-1138цс15: Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Отже, аналіз цих норм ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Разом з тим спеціальна позовна давність застосовується за умови подання стороною у спорі відповідної заяви, зробленої до винесення судом рішення.

ВСУ пояснив деякі аспекти позовної давності

Обов’язок оплатити товар виникає з моменту його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Із цього ж дня розпочинається й перебіг позовної давності.

Верховний Суд України

19 серпня 2014 року м.Київ №3-78гс14

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Барбари В.П.,
суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Гуля В.С., Ємця А.А., Колесника П.І., Потильчака О.І., Шицького І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Приватного підприємства «Готельно-ресторанний комплекс «Апельсин» про перегляд Верховним Судом постанови Вищого господарського суду від 15.01.2014 у справі №925/1332/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаський деревообробний комбінат» до ПП «Готельно-ресторанний комплекс «Апельсин» про стягнення коштів,

ТОВ «Черкаський деревообробний комбінат» звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до ПП

«Готельно-ресторанний комплекс «Апельсин» про стягнення заборгованості за придбаний товар.

На обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ТОВ «Черкаський деревообробний комбінат» продало ПП «Готельно-ресторанний комплекс «Апельсин» (відповідачеві) товар на загальну суму 67919,88 грн., що підтверджується видатковими накладними, але за придбаний товар відповідач повністю та своєчасно не розрахувався.

Відповідач, не заперечуючи факту придбання товару в позивача, просив суд задовольнити заяву про застосування позовної давності.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 16.09.2013 позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 5.11.2013 рішення Господарського суду Черкаської області від 16.09.2013 залишено без змін.

Постановою ВГС від 15.01.2014 постанову КАГС від 5.11.2013 та рішення Господарського суду Черкаської області від 16.09.2013 залишено в силі.

В основу постанови суду касаційної інстанції покладено висновки, що оскільки позивач звернувся до ПП «Готельно-ресторанний комплекс «Апельсин» із відповідною претензією про сплату боргу 25.09.2012, на яку відповіді не отримав, а сторони не визначили строку оплати товару, то суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що зобов’язання з оплати товару виникло у відповідача 3.10.2012, а саме — на 7-ий день після отримання вимоги позивача, як передбачено ч.2 ст.530 Цивільного кодексу.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку стосовно визнання початку перебігу строку давності та не задовольнили заяву відповідача про ­застосування строку позовної давності, як передбачено абз.2 ч.5 ст.261 ЦК.

ПП «Готельно-ресторанний комплекс «Апельсин» у порядку ст.111 19 Господарського процесуального кодексу подало заяву про перегляд Верховним Судом постанови ВГС від 15.01.2014 у справі №925/1332/13 з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень стст.530 та 692 ЦК в спірних правовідносинах.

На обгрунтування неоднаковості застосування касаційним судом норм матеріального права заявником надано копії постанов ВГС від 15.08.2013 у справі №922/484/13-г, від 10.10.2013 у справі №905/3273/13, в яких висловлено протилежну правову позицію про те, що порядок розрахунків за придбаний товар сторони не визначили, тому обов’язок оплатити придбаний товар виник у покупця відразу після прий­няття товару відповідно до ст.692 ЦК.

Крім того, заявником надано копію постанови ВГС від 17.05.2013 у справі №5021/2330/2011, в якій суд касаційної інстанції зазначив, що загальні положення ч.2 ст.530 ЦК не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки термін виконання зобов’язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлено спеціальною нормою права, а саме — ст.692 ЦК, відповідно до якої покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або після прий­няття товаророзпорядчих документів на нього.

Ухвалою ВГС від 16.06.2014 у справі

№925/1332/13 вирішено питання про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом постанови ВГС від 15.01.2014 в цій справі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника сторони, дослідивши викладені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах Верхов­ного Суду вважає, що заява підлягає задоволенню з нижченаведених підстав.

У період із 3.06 по 25.10.2008 ТОВ «Черкаський деревообробний комбінат» продало ПП «Готельно-ресторанний комплекс «Апельсин» товар на загальну суму 67919,88 грн., що підтверджено видатковими накладними. Товар отримано відповідачем без зауважень і заперечень, а видаткові накладні підписано уповноваженою особою на отримання товару. Відповідач не заперечує факту придбання товару.

Згідно з ст.655 ЦК за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, прийняття покупцем товару від продавця засвідчує укладення між сторонами в цій справі договору купівлі-продажу.

Як установлено судами, за придбаний товар відповідач повного та своєчасного розрахунку не провів.

Статтею 526 ЦК встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності

таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

25.09.2012 позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату боргу, на яку відповіді не отримав.

Згідно зі ст.692 ЦК покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено іншого строку оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що, за загальним правилом, обов’язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено іншого строку оплати. Отже, обов’язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст.692 ЦК) виникає з моменту його прийняття.

Як вбачається з матеріалів справи, у червні та жовтні 2008 року продавцем було продано, а покупцем отримано товар згідно з видатковими накладними, а тому у відповідача виник обов’язок щодо його оплати, а в позивача, відповідно, виникло право вимоги такої оплати з 25.10.2008.

Згідно з ст.256 ЦК позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється відповідно до ст.257 ЦК тривалістю в 3 роки.

Перебіг позовної давності, за змістом ст.261 ЦК, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частинами 3, 4, 5 ст.267 ЦК визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони в спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Вищий господарський суд у своїй постанові дійшов передчасного висновку про те, що строк позовної давності за заявленими вимогами не сплив з огляду на приписи ст.530 ЦК, оскільки строк виконання грошового зобов’язання в спірних правовідносинах визначається за правилами ст.692 ЦК, тобто оплата товару пов’язана з моментом його прийняття або прий­няття товаророзпорядчих документів на нього, через те, що іншого строку оплати сторони не визначили.

За таких обставин постанова ВГС від 15.01.2014 підлягає скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись стст.111 23 , 111 24 , 111 26 ГПК, Судова палата у господарських справах ВС

Заяву ПП «Готельно-ресторанний комплекс «Апельсин» задовольнити.

Постанову ВГС від 15.01.2014 у справі №925/1332/13 скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.111 16 ГПК.

uristinfo.net

Стаття 259. Зміна тривалості позовної давності

1. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

2. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовле­ністю сторін.

1. Сторонам цивільно-правових договорів надається право домовитись про збіль­шення позовної давності. Договори щодо цього мають укладатись у письмовій формі. Це — імперативний припис ч. 1 ст. 259 ЦК. Але його порушення не тягне нікчемності такого договору, а лише позбавляє сторони права у разі заперечення домовленості про зміну тривалості позовної давності посилатись на свідків (ч. 2 ст. 218 ЦК).

2. Угоди про скорочення встановленої законом тривалості позовної давності уклада­ти заборонено. Але це правило не можна тлумачити як таке, що встановлює недійсність правочинів щодо цього чи окремих їх умов. Тому умови договорів про скорочення позовної давності належить застосовувати, якщо вони не визнані судом недійсними. Господарському суду відповідно до ст. 83 ГПК [31] надається право визнати недійсним повністю чи у пев­ній частині пов’язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству, в тому числі і шляхом виходу за межі позовних вимог (за наявності клопотання заінтересованої сторони та необхідності захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з само­стійними вимогами на предмет спору). Цивільний процесуальний кодекс [44] такого права суду не надає. Тому за відсутності позовної вимоги про визнання недійсною умови договору про скорочення позовної давності суд має за заявою сторони застосовувати встановлену договором усупереч ч. 2 ст. 259 ЦК умову про скорочення позовної давності.

Стаття 260. Обчислення позовної давності

1. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 — 255 цього Кодексу.

2. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

1. Правила про порядок обчислення позовної давності, в тому числі і встановле­ні ст. 253 — 255 ЦК, є імперативними і не можуть змінюватися за домовленістю сто­рін. Це правило не поширюється на випадки, коли відповідно до ст. 253 — 255 ЦК обчислюються інші строки (а не строки позовної давності). Але умови договорів про зміну порядку обчислення позовної давності закон не визнає нікчемними.

Стаття 261. Початок перебігу позовної давності

1. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла
довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

2. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства.

3. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

4. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

5. За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

6. За регресними зобов’язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов’язання.

7. Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, мо­жуть бути встановлені законом.

1. У ч. 1 ст. 261 ЦК формулюється загальне правило, відповідно до якого перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась про порушення свого права. Якщо встановити день, коли особа довідалась про це, неможливо, або маються докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

2. Можливі випадки, коли особа дізналась про порушення її права, але не знає, яким суб’єктом допущено порушення. У цьому випадку передбачається, що перебіг строку позовної давності починається від дня, коли управнена особа дізналась про суб’єкта, яким порушено її право.

3. Правило ч. 5 ст. 261 ЦК є спеціальним стосовно ч. 1 ст. 261 ЦК. Це означає, що у випадках, коли в зобов’язанні визначено строк виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання, хоч би на момент спливу строку виконання управнена особа не знала і не могла знати про порушення права. Так, зобов’язання купівлі-продажу вважається виконаним продавцем у момент здачі товарів, що від­чужуються, перевізникові (ч. 2 ст. 664 ЦК). Вантажною швидкістю вагон від Львова до Луганська буде йти 3 — 4 дні. Тому про порушення продавцем строку виконання обов’язку передати товар упродовж, наприклад, травня покупець довідається лише З або 4 червня. Але згідно із спеціальним правилом ч. 5 ст. 261 ЦК позовна давність починає перебіг з нуля годин 1 червня.

4. Правило абзацу другого ч. 5 ст. 261 ЦК застосовується з урахуванням ч. 2 ст. 530 ЦК. Коли строк чи термін виконання зобов’язання не визначений або визначений мо­ментом зажадання виконання, кредитор має право вимагати виконання зобов’язання в будь-який час. При цьому боржникові надається пільговий строк тривалістю сім днів. Зі спливом цього строку починається перебіг позовної давності.

5. П’ятирічний строк позовної давності за позовами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства.

6. Перебіг десятирічного строку позовної давності за позовами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. Вимоги про застосування наслідків оспорюваного правочину можуть пред’являтися упродовж трирічної позовної давності, рахуючи від дня набрання законної сили рі­шенням суду про визнання такого правочину недійсним.

7. Правило ч. 4 ст. 261 ЦК слід застосовувати до позовів, з якими звертаються особи, які у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років самі вчинили правочин, в тому числі і з належного дозволу, якщо правочин порушує їх права або інтереси. Це ж правило застосовується, якщо в той же період інші особи вчинили правочин, що порушує права або інтереси неповнолітнього. Підставою для визнання правочину недійсним у цьому разі може бути ст. 203 ЦК, а також спеціальні норми. Тривалість позовної давності при цьому визначається відповідно до ст. 258 ЦК або інших спе­ціальних правил.

8. За регресними вимогами позовну давність приписується відрахувати від мо­менту виконання основного зобов’язання. У судовій практиці регресні вимоги іноді розуміються занадто широко. Так, зустрічались судові рішення, в яких регресними називали вимоги про стягнення з боржників збитків, спричинених сплатою кредито­ром, що є боржником в іншому зобов’язанні неустойки на користь кредитора в цьому
зобов’язанні. Між тим, закон не дає підстав для того, щоб застосовувати в таких ви­падках термін «регресна вимога». Регресна вимога прямо в Цивільному кодексі не ви­значається, але із ч. 2 ст. 124, ч. 1 ст. 198, ч. 1 ст. 544, ч. 2 ст. 557, ч. 1 ст. 569 ЦК, абзацу другого ч. 4 ст. 619 ЦК, ч. 1 ст. 1191 ЦК випливає, що регресна (зворотна) вимога пред’являється у разі виконання однією особою зобов’язання, яке повинна виконати інша особа. З іншого боку, вимога страховика, який виплатив страхове від­шкодування за договором майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, не називається регресною чи зворотною ні в ст. 993 ЦК, ні в ст. 27 Закону «Про страхування» [180]. Недоречне використання терміна «регресна вимога» стосовно відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я праців­ника чи причиненням смерті годувальника, що досягло рівня закону (ст. 87 Закону «Про Державний бюджет України на 2004 рік» [208]), не може бути підставою для розширеного тлумачення поняття регресного позову.

9. Передбачена можливість установлення винятків із правил про початок перебігу позовної давності. Вони можуть передбачатись Цивільним кодексом та законами. Це правило ч. 7 ст. 261 ЦК не виключає дії спеціального правила ч. З ст. 925 ЦК, від­повідно до якого не тільки транспортними кодексами (вони є законодавчими актами, тобто мають юридичну силу законів), а і транспортними статутами (вони є підза-
конними актами) може визначатись день (момент) початку перебігу строку позовної давності тривалістю один рік, що встановлена для вимог, які випливають із договору перевезення вантажу, пошти.

10. У зв’язку з уведенням у дію нового Цивільного кодексу слід мати на увазі, що на суб’єктів підприємницької діяльності, а також інших юридичних осіб, відповідно до ст. 687 ЦК слід поширювати правила Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю [408]. Тому і відлік строків позовної давності за позовами, що пов’язані з недоліками про­даного товару, перевірку якості якого покупець зобов’язаний проводити відповідно до названої Інструкції та договору, належить починати з дня такої перевірки, якщо вона проведена з додержанням строків, що встановлені пп. 6, 9 названої Інструкції.

В інших випадках позовну давність слід відлічувати відповідно до правил ст. 680 ЦК з дня виявлення недоліків проданого товару за умови, що недоліки були виявлені у наступні строки:

1) якщо на товар не встановлений гарантійний строк або строк придатності — про­тягом розумного строку, але в будь-якому випадку в межах двох років після передання товару покупцеві. Два роки — це граничний строк, якщо більш тривалий строк не встановлений законом. Але при вирішенні спору, якщо не пропущено цей граничний строк, суд має застосувати «розумний строк», який може бути в багато разів коротшим зазначеного строку. Якщо товар перевозився або був відправлений на адресу покупця поштою, ці строки обчислюються з дня одержання товару в місці призначення;

2) щодо нерухомого майна, на яке не встановлено гарантійного строку або строку придатності — протягом розумного строку, але в межах трьох років з дня передання майна покупцеві. Якщо день передання нерухомого майна встановити неможливо, або якщо покупець володів нерухомим майном до укладення договору, цей строк обчис­люється від дня укладення договору;

3) у межах гарантійного строку або строку придатності, якщо на товар встановлений гарантійний строк або строк придатності.

11. Позовна давність за вимогами наймодавця про відшкодування збитків у зв’язку з пошкодженням речі, яка була передана наймачеві, обчислюється з моменту повер­нення речі наймачем наймодавцеві. Позовна давність за вимогами наймача про від­шкодування витрат на поліпшення речі (ст. 778 ЦК) обчислюється з дня припинення договору найму, що визначається відповідно до ст. 781 — 784 ЦК (ст. 786 ЦК).

12. Позовна давність, що встановлена до вимог неналежної якості роботи, виконаної за договором підряду, обчислюється від дня прийняття роботи замовником (ст. 863 ЦК). Якщо законом або договором підряду встановлено гарантійний строк, заява з приводу недоліків роботи може бути зроблена в межах гарантійного строку, а позовна давність по­чинається від дня заявлення про недоліки (ст. 864 ЦК). З дня прийняття роботи (об’єкта) обчислюються також позовна давність для вимог, що випливають із неналежної якості робіт за договорами підряду на капітальне будівництво (ч. З ст. 322 ГК [42]), договорами підряду на проведення проектних і досліджувальних робіт (ч. 5 ст. 324 ГК).

13. Про обчислення позовної давності за вимогами до перевізника див. коментар до ст. 925 ЦК.

14. Низку винятків із загальних правил ст. 261 ЦК, що передбачають момент початку перебігу позовної давності, встановлено Кодексом торговельного мореплавства [34]. Вони зберегли свою чинність після введення в дію нового Цивільного кодексу.

Якщо Кодексом торговельного мореплавства встановлено річний строк позовної давності, він обчислюється:

1) за вимогами про відшкодування збитків, завданих втратою вантажу, — після закінчення тридцяти днів з дня, коли вантаж повинен бути виданий, а при переве­зенні у змішаному сполученні — після закінчення чотирьох місяців із дня прийняття вантажу до перевезення (п. 1 частини другої ст. 388 КТМ);

2) за вимогами про відшкодування збитків від нестачі або пошкодження вантажу, про прострочення доставки або затримку видачі вантажу, про повернення перебору або стягнення недобору провізної частини — з дня видачі вантажу, а якщо його не ви­дали — із дня, коли він повинен бути виданий (п. 2 частини другої ст. 388 КТМ);

3) за вимогами щодо нестачі масових однорідних вантажів, які перевозяться наливом, навалом або насипом — із дня підписання акта щорічної інвентаризації (якщо його підписання передбачено угодою між сторонами (п. З частини другої ст. 388 КТМ);

4) за вимогами про відшкодування збитків, завданих неподачею судна або його по­дачею із запізненням, про плату за простій судна, а також про виплату премій за до­строкове навантаження або вивантаження вантажу — із дня закінчення місяця, що настає за тим, у якому почалося або повинно було початися перевезення (п. 4 частини другої ст. 388 КТМ);

5) у решті випадків — із дня настання події, що стала підставою для заявлення вимоги (п. 5 частини другої ст. 388 КТМ).

15. Якщо Кодексом торговельного мореплавства [34] встановлено дворічний строк позовної давності, він обчислюється:

1) за вимогами, що випливають з договору перевезення пасажирів, — із дня, коли пасажир залишив або повинен був залишити судно. Якщо вимога заявлена у зв’язку із заподіянням під час перевезення шкоди здоров’ю пасажира, що спричинила його смерть, перебіг позовної давності починається з дня смерті пасажира, але не більше трьох років із дня, коли пасажир залишив судно;

2) за вимогою, що випливає з перевезення вантажу, — із дня видачі багажу або дня, коли він повинен бути виданий;

3) за вимогами, що виникають з договорів фрахтування судна без екіпажу, фрахту­вання судна на певний час, лізингу судна, буксирування, надання лізингових послуг, морського страхування, договорів, укладених капітаном судна в силу наданих йому прав, — із дня виникнення права на позов. При визначенні цього дня слід урахову­вати, що день виникнення права на позов можна визначити раніше, ніж особа могла
дізнатися про порушення її права;

4) за вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок зіткнення суден, — із дня зіткнення;

5) за вимогами, що виникають внаслідок рятувальних операцій, — із дня закінчення рятувальної операції (ст. 389 КТМ).

15. Трирічний строк позовної давності, встановлений ст. 390 КТМ, обчислюється: 1) за вимогами про відшкодування шкоди від забруднення із суден — з дня, коли потерпілий дізнався або повинен був дізнатися про заподіяння йому шкоди, в межах шести років із дня події, що спричинила забруднення; 2) за вимогами про відшкоду­вання ядерної шкоди — із дня події, що викликала цю шкоду.

16. Цивільний кодекс, закони «Про телекомунікації» [206], «Про поштовий зв’язок» [179] не встановлюють особливостей визначення моменту початку перебігу позовної давності за позовами до підприємств зв’язку і не передбачають можливості їх встановлення підзаконними актами. Тому позовна давність за позовами підприємств зв’язку до клієнтів та за позовами до підприємств зв’язку, що випливають із відносин щодо надання послуг зв’язку, починається відповідно до загальних правил ст. 261 ЦК.