Гпк ст 116

Господарський процесуальний кодекс України
Стаття 116. Початок і закінчення процесуальних строків

1. Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

2. Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.

3. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця.

4. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

5. Перебіг строку, закінчення якого пов’язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події.

6. Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.

7. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв’язку.

Гражданский процессуальный кодекс Украины (ГПК Украины)

Стаття 116. Передача справи з одного суду до іншого

1. Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо:

1) до початку розгляду справи по суті задоволено клопотання відповідача, зареєстроване місце проживання або перебування якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання (перебування);

2) після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності;

3) після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи;

4) ліквідовано суд, який розглядав справу.

2. У випадках, встановлених пунктами 3 і 4 частини першої цієї статті, справа передається до суду, найбільш територіально наближеного до цього суду.

3. Передача справи з одного суду до іншого здійснюється на підставі ухвали суду після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги — після залишення її без задоволення.

4. Забороняється передавати до іншого суду справу, яка розглядається судом, за винятком випадків, встановлених цим Кодексом.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 116 Цивільного процесуального кодексу України

1. Коментована стаття встановлює підстави і порядок передачі справи з одного суду до іншого в межах України. Таку передачу справи називають зміною підсудності.

За загальним правилом забороняється передавати до іншого суду справи, розгляд яких уже розпочато (ч. 4 коментованої статті). Однак процесуальне законодавство допускає в окремих випадках передачу справи до іншого суду і тоді, коли в момент пред’явлення (подачі заяви) правила про підсудність не були порушені.

2. Суд, у провадженні якого знаходиться справа, може в передбаченому процесуальним законом порядку передати її до іншого суду у таких чотирьох випадках:

1) до початку розгляду справи по суті задоволено клопотання відповідача, зареєстроване місце проживання або перебування якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання (перебування). Про місце проживання відповідача суд дізнається з позовної заяви. Але позивач може помилитися або навмисно зазначити невірну адресу, або якщо не знає адреси відповідача, подати позов за місцем знаходження його майна. В таких випадках відповідач може заявити, що позивач неправильно зазначив його місце проживання або навмисно не зазначав адреси, щоб обрати бажану підсудність. З цих підстав відповідач може вимагати передачі справи до суду, визначеного за правилами про загальну підсудність, тобто за місцем свого проживання.

Передача справи до іншого суду з цієї підстави не може здійснюватися з ініціативи суду, а лише за клопотанням відповідача. Таке клопотання відповідач вправі заявити лише до початку розгляду справи по суті. Вирішуючи клопотання, суд повинен перевіряти справжність даних про зареєстроване місце проживання чи місце перебування відповідача, а також враховувати поведінку позивача. Суд вправі відхилити клопотання та продовжити розгляд справи по суті. Ухвала про відмову в задоволенні клопотання про передачу справи до іншого суду апеляційному оскарженню не підлягає.

Пленум ВС України у п. 6 постанови «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 р. N 2 роз’яснив, що передача справи на розгляд іншому суду на підставі даного пункту залежить від обґрунтованості клопотання позивача.

Місце проживання відповідача вважається таким, що раніше не було відоме, якщо у позовній заяві не зазначено його місця проживання (наприклад, коли позов подавався за останнім відомим місцем постійного заняття або місцем знаходження майна) або воно зазначене невірно.

Коментована норма не застосовується у випадках, коли підсудність визначалася не за місцем проживання відповідача (альтернативна підсудність), адже в цьому випадку дійсне місце проживання відповідача не впливає на правильність обрання підсудності. Якщо зміна місця проживання відповідача відбулася після відкриття провадження у справі, справа не може бути передана до іншого суду.

2) якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності. Ця підстава спричинена порушенням правил підсудності самим судом, який прийняв справу до свого провадження будучи некомпетентним у її розгляді. З цієї підстави справа може бути передана до іншого суду як з ініціативи суду, так і за клопотанням осіб, які беруть участь у справі.

В ЦПК відсутня спеціальна норма, яка визначала, що саме вважати початком судового розгляду. Стадія судового розгляду є складною і поділяється на чотири частини: відкриття судового засідання (підготовча частина), розгляд справи по суті, судові дебати і постановлення рішення. З огляду на це, початком судового розгляду слід вважати відкриття судового засідання. Тому передати справу іншому суду суддя може тільки до відкриття судового засідання. Якщо непідсудність справи суду виявилася після відкриття судового засідання, вона повинна розглядатися цим судом.

3) якщо після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи. Задоволення заяви про відвід чи самовідвід судді означає, що він не може розглядати справу. В цьому випадку справа в порядку повторного автоматичного розподілу передається іншому судді. Проте і йому може бути заявлено відвід, або ж він не може брати участі у розгляді справи з інших підстав, передбачених ст. 21 ЦПК. У випадку якщо внаслідок відводів ніхто із суддів не може розглядати справу, вона передається до іншого суду.

Це питання вирішується ухвалою суду. Проте закон не встановлює, хто саме з суддів постановляє таку ухвалу. Адже якщо судді заявлено відвід, то після його задоволення він не може вирішувати це питання. Окрім того, він може не знати, що внаслідок відводу неможливо буде утворити новий склад суду для розгляду справи. Водночас, очевидно, що вирішувати питання про передачу справи до іншого суду до вирішення питання про відвід суддя теж не може. Поширеною є практика, коли такі справи передають не ухвалою, а супровідним листом голови суду. Це не відповідає ч. 3 коментованої статті та є грубим порушенням процесуальних прав осіб, які позбавляються права апеляційного оскарження такого рішення.

На це звертає увагу ВС України: питання про відкриття чи про відмову у відкритті провадження у справі, зміну підсудності тощо повинно бути вирішено суддею у встановлений законом строк шляхом постановлення відповідної ухвали. Оформлення зазначених процесуальних дій іншим способом не допускається (п. 14 постанови Пленуму ВС України від 12.06.2009 р. N 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

На думку С. Я. Фурси, позовна заява передається ухвалою відведеного судді вищестоящому суду. Який вирішує до якого суду належить передати справу. Таку передачу може здійснювати голова суду своєю ухвалою. 43

На нашу думку, після задоволення заяв про відвід суддів та виявлення неможливості утворення складу суду для розгляду справи голова суду, який встановив ці обставини, повинен постановити ухвалу про передачу справи на розгляд іншого суду. Таку ухвалу він може постановити і тоді, коли йому теж було заявлено відвід. Передача справи в цьому випадку здійснюється з ініціативи суду, а не за клопотанням сторін.

4) ліквідовано суд, який розглядав справу. В цьому випадку передача справи здійснюється тим суддею, в провадженні якого знаходиться справа. Передача справ є частиною ліквідаційної процедури суду, яка розпочинається з дня прийняття відповідного акта.

3. Суд, до якого передається справа у випадках, передбачених п. 3 і 4 ч. 1 коментованої статті, визначається територіальною наближеністю, тобто відстанню між судами, що є об’єктивним критерієм. На нашу думку, не відповідає вимогам закону практика, коли апеляційний суд визначає суд, до якого слід передати справу. Цього слід уникати, оскільки може призвести до порушення права особи на повноважний суд (ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

4. Законодавець не робить розмежування в подальшому русі справи в залежності від того, правила якої підсудності (предметної, територіальної чи іншої) є порушені при прийнятті та розгляді конкретної справи. В будь-якому випадку вважається, що рівень суду належний, але внаслідок порушення правил підсудності можуть створюватися додаткові незручності, які однак зазвичай на зміст рішення об’єктивно не впливають. Якщо порушення правил підсудності виявлено ще до початку судового розгляду, то цивільну справу необхідно передати до належного суду. Якщо ж такі порушення виявлено під час судового розгляду, суд повинен завершити розгляд та ухвалити судове рішення по суті спору.

5. Передача справи до іншого суду здійснюється на підставі ухвали суду, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку. Фактична передача (пересилання) справи відбувається після закінчення строку на оскарження ухвали, а в разі подання апеляційної скарги — після залишення її без задоволення.

Статья 116. Вручение судебной повестки

СТ 116 ГПК РФ

1. Судебная повестка, адресованная гражданину, вручается ему лично под расписку на подлежащем возврату в суд корешке повестки. Повестка, адресованная организации, вручается соответствующему должностному лицу, которое расписывается в ее получении на корешке повестки.

2. В случае, если лицо, доставляющее судебную повестку, не застанет вызываемого в суд гражданина по месту его жительства, повестка вручается кому-либо из проживающих совместно с ним взрослых членов семьи с их согласия для последующего вручения адресату.

Если гражданин вызывается в суд по делу о признании его недееспособным или ограниченно дееспособным, на судебной повестке делается отметка о необходимости вручения такой повестки адресату лично. Вручение повестки по делу о признании адресата недееспособным или ограниченно дееспособным иным гражданам не допускается.

3. При временном отсутствии адресата лицо, доставляющее судебную повестку, отмечает на корешке повестки, куда выбыл адресат и когда ожидается его возвращение.

4. В случае, если неизвестно место пребывания адресата, об этом делается отметка на подлежащей вручению судебной повестке с указанием даты и времени совершенного действия, а также источника информации.

Комментарий к Статье 116 Гражданского процессуального кодекса

Комментируемая статья устанавливает порядок вручения судебной повестки.

Согласно ч. 1 комментируемой статьи, судебная повестка, адресованная гражданину, вручается ему лично под расписку на подлежащем возврату в суд корешке повестки. Повестка, адресованная организации, вручается соответствующему должностному лицу, которое расписывается в ее получении на корешке повестки.

В случае если лицо, доставляющее судебную повестку, не застанет вызываемого в суд гражданина по месту его жительства, повестка вручается кому-либо из проживающих совместно с ним взрослых членов семьи с их согласия для последующего вручения адресату. Если гражданин вызывается в суд по делу о признании его недееспособным или ограниченно дееспособным, на судебной повестке делается отметка о необходимости вручения такой повестки адресату лично. Вручение повестки по делу о признании адресата недееспособным или ограниченно дееспособным иным гражданам не допускается (ч. 2 комментируемой статьи).

В соответствии с ч. 3 комментируемой статьи при временном отсутствии адресата лицо, доставляющее судебную повестку, отмечает на корешке повестки, куда выбыл адресат и когда ожидается его возвращение.

В случае если неизвестно место пребывания адресата, об этом делается отметка на подлежащей вручению судебной повестке с указанием даты и времени совершенного действия, а также источника информации (ч. 4 комментируемой статьи).

Отказывая в принятии к рассмотрению жалобы гражданина К.А.В. на нарушение его конституционных прав абзацем первым ч. 2 ст. 116 Гражданского процессуального кодекса Российской Федерации во взаимосвязи со ст. 2 Закона Российской Федерации «О праве граждан Российской Федерации на свободу передвижения, выбор места пребывания и жительства в пределах Российской Федерации», Конституционный Суд РФ в Определении от 17 июля 2012 г. N 1407-О указал, что «абзац первый части второй статьи 116 ГПК Российской Федерации, предусматривающий в качестве одного из способов доставки судебной повестки возможность вручения такой повестки кому-либо из проживающих совместно с вызываемым в суд гражданином взрослых членов семьи с их согласия для последующего вручения адресату, преследует цель ускорения рассмотрения гражданского дела и тем самым способствует достижению такой задачи гражданского судопроизводства, как своевременное рассмотрение и разрешение гражданских дел (статья 2 Гражданского процессуального кодекса РФ).

Гарантией права гражданина на личное участие в судебном заседании в данном случае выступает предусмотренная процессуальным законодательством возможность проверки судебных постановлений вышестоящими судебными инстанциями. В частности, пункт 2 части четвертой статьи 330 ГПК Российской Федерации (пункт 2 части второй статьи 364 ГПК Российской Федерации в редакции, действовавшей до вступления в силу Федерального закона от 9 декабря 2010 года N 353-ФЗ «О внесении изменений в Гражданский процессуальный кодекс Российской Федерации») прямо предусматривает, что решение суда первой инстанции подлежит отмене независимо от доводов апелляционных жалобы, представления (ранее — кассационных жалобы, представления) в случае, если дело рассмотрено судом в отсутствие кого-либо из лиц, участвующих в деле и не извещенных о времени и месте судебного заседания.

Таким образом, нет оснований полагать, что абзацем первым части второй статьи 116 ГПК Российской Федерации во взаимосвязи со статьей 2 Закона Российской Федерации «О праве граждан Российской Федерации на свободу передвижения, выбор места пребывания и жительства в пределах Российской Федерации» были нарушены конституционные права заявителя в указанном им аспекте» .
———————————
Определение Конституционного Суда РФ от 17 июля 2012 г. N 1407-О.

Господарський процесуальний кодекс України (ГПКУ) 2018

Господарський процесуальний кодекс України в останній чинній редакції від 28 серпня 2018 року.

Порівняти, що змінилося в поточній редакції в порівнянні з попередньою

Нові не набрали чинності редакції кодексу відсутні.

Ви можете порівняти редакції даного кодексу, вибравши дати вступу редакцій в силу і натиснути на кнопку «Порівняти». Всі останні зміни та доповнення відкриються перед Вами як на долоні.

ГПКУ був принятий у новій редакції. Структура кодексу кардинально змінилась, а його об’єм значно збільшився.

Це новий кодекс з новою структурою статей

Господарський процесуальний кодекс України – нормативно-правий кодифікований акт, який вважається основним джерелом судочинства у господарських справах та справах про банкрутство. Це один із найстаріших кодексів України, він був прийнятий Верховною Радою 6 листопада 1991 року, а чинності набрав 1 березня 1992 року. До 2001 цей нормативний акт називався арбітражним процесуальним кодексом України. Господарський процесуальний кодекс складається з 15 розділів.

В ГПК вказано, що до господарського суду за захистом своїх прав та інтересів згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх прав можуть звернутися установи, підприємства, організації, інші підприємства (включаючи іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та набули в законному порядку статусу суб’єкта підприємницької діяльності. В деяких випадках до господарського суду можуть звертатись фізичні особи, державні та інші органи, що не суб’єктами підприємницької діяльності. Угоди, які забороняють звертатись до господарського суду, вважаються недійсними. У Господарському процесуальному кодексі визначено, що позови до господарського суду можуть подавати підприємства, організації, державні та інші органи, прокурор, Рахункова палата та інші. Справи щодо банкрутства можуть порушуватись за письмовою заявою кредитора (кредиторів) або боржника.

Юрист-UA.Net постійно стежить за актуалізацією кодексів та законів.

Так, наприклад, Господарський процесуальний кодекс України не має на даний момент ніяких нових запланованих редакційий.

Шансів знайти новішу чинну редакцію — немає.

Статья 116 ГПК РФ. Вручение судебной повестки

Новая редакция Ст. 116 ГПК РФ

1. Судебная повестка, адресованная гражданину, вручается ему лично под расписку на подлежащем возврату в суд корешке повестки. Повестка, адресованная организации, вручается соответствующему должностному лицу, которое расписывается в ее получении на корешке повестки.

2. В случае, если лицо, доставляющее судебную повестку, не застанет вызываемого в суд гражданина по месту его жительства, повестка вручается кому-либо из проживающих совместно с ним взрослых членов семьи с их согласия для последующего вручения адресату.

Если гражданин вызывается в суд по делу о признании его недееспособным или ограниченно дееспособным, на судебной повестке делается отметка о необходимости вручения такой повестки адресату лично. Вручение повестки по делу о признании адресата недееспособным или ограниченно дееспособным иным гражданам не допускается.

3. При временном отсутствии адресата лицо, доставляющее судебную повестку, отмечает на корешке повестки, куда выбыл адресат и когда ожидается его возвращение.

4. В случае, если неизвестно место пребывания адресата, об этом делается отметка на подлежащей вручению судебной повестке с указанием даты и времени совершенного действия, а также источника информации.

Комментарий к Статье 116 ГПК РФ

1. Повестка, адресованная гражданину, должна вручаться ему, как правило, лично под расписку на подлежащем возврату в суд корешке повестки.

Правила оказания услуг почтовой связи (п. 33 — 42) регулируют процедуру доставки и вручения повесток, посланных почтой.

2. В ст. 116 ГПК РФ подчеркивается, что вручение повестки членам семьи адресата для последующего вручения последнему допускается лишь с согласия членов семьи, проживающих совместно с адресатом. При этом степень родства не играет роли.

Повестка, врученная случайно находившемуся по месту жительства адресата лицу, не относящемуся к членам семьи извещаемого, либо вручение повестки несовершеннолетнему означает, что требование законодательства о порядке вручения повестки не исполнено надлежащим образом и судебное постановление, вынесенное в отсутствие адресата при указанных обстоятельствах, подлежит в связи с этим отмене по основанию, предусмотренному п. 2 ч. 2 ст. 364 ГПК.

Из документов гражданского дела, рассмотренного одним из районных судов, видно, что судебное извещение было вручено по месту жительства должника его матери. Следовательно, должник в этом случае был своевременно и надлежащим образом извещен о времени и месте рассмотрения дела в суде. В судебной практике необходимым условием соблюдения положений о справедливом судебном разбирательстве, закрепленных в Конвенции о защите прав человека и основных свобод 1950 г., а также сформулированных правовых позиций ЕСПЧ по данному вопросу признается не только вручение ответчику судебного извещения, но и обеспечение ему реальной возможности прибыть к месту судебного разбирательства вовремя. Подтверждением этого может служить, например, Определение Судебной коллегии по гражданским делам ВС РФ от 12.10.2004, которым оставлено без изменения Определение Московского городского суда об отказе М. в признании и принудительном исполнении на территории РФ решения суда общегражданских исков округа Делавэр штата Пенсильвания США от 12.11.2002. Указанным решением иностранного суда удовлетворено заявление М. к С. о назначении М. единоличным физическим и законным попечителем их несовершеннолетнего сына К., 1999 г.р.

М. обратился в Московский городской суд с ходатайством о принудительном исполнении на территории РФ указанного судебного решения, которое Московским городским судом было оставлено без удовлетворения по мотивам неизвещения ответчицы о времени и месте рассмотрения дела. В частной жалобе М. был поставлен вопрос об отмене данного определения суда по тем основаниям, что о времени и месте рассмотрения дела был извещен адвокат, представляющий интересы С. в суде общегражданских исков. Обсудив доводы частной жалобы, коллегия оставила ее без удовлетворения по следующим основаниям. В соответствии с п. 2 ч. 1 ст. 412 ГПК РФ отказ в принудительном исполнении решения иностранного суда допускается в том случае, если сторона, против которой принято решение, была лишена возможности принять участие в процессе вследствие того, что ей не было своевременно и надлежащим образом вручено извещение о времени и месте рассмотрения дела. С. не могла 19.11.2002 принимать участия в рассмотрении заявления М. о назначении его единоличным и законным попечителем ребенка, поскольку она не была извещена судом о рассмотрении в этот день данного заявления. Довод о том, что С. знала о времени и месте рассмотрения этого заявления от адвоката, представлявшего ее интересы в суде общегражданских исков округа Делавэр, материалами дела не подтвержден. В деле имеется протокол судебного заседания суда общегражданских исков округа Делавэр от 11.03.2004, в котором Л. Майерс, представлявшая интересы С. в суде, давала объяснение. Из этого объяснения следует, что Л. Майерс сделала запись о том, что разговаривала с С. по телефону 06.11.2002. По поводу содержания разговора Л. Майерс объяснение не давала. Но даже если исходить из того, что адвокат Л. Майерс сообщила в разговоре с С. об имеющемся в суде заявлении М. о назначении его единоличным физическим и законным попечителем ребенка и рассмотрении этого заявления 19.11.2002, то и в этом случае С., находящаяся в г. Москве, не имела возможности по времени явиться 19.11.2004 в суд общегражданских исков округа Делавэр штата Пенсильвания США.

При отсутствии адресата и взрослых членов его семьи в ячейке абонентского почтового шкафа или в почтовом абонентском ящике оставляется извещение с приглашением адресата на объект почтовой связи для получения почтового отправления (если иное не определено договором между оператором почтовой связи и пользователем услугами почтовой связи).

Следует иметь в виду, что если гражданин вызывается в суд по делу о признании его недееспособным или ограниченно дееспособным, на судебной повестке должна быть сделана судом отметка о необходимости вручения такой повестки адресату лично. Вручение повестки по делу о признании адресата недееспособным или ограниченно дееспособным, в соответствии с действующим законодательством, иным гражданам не допускается, что, как представляется, повлечет за собой реальные трудности во вручении повесток по указанным категориям дел.

3. Повестка, адресованная организации, вручается соответствующему должностному лицу, которое расписывается в ее получении в корешке повестки.

В ч. 3 ст. 116 ГПК РФ регулируются случаи временного отсутствия адресата, вызванные служебной командировкой, выездом в другой населенный пункт на период отпуска, нахождения на стационарном лечении и т.п., случаев кратковременного отсутствия вызываемого в суд в месте его жительства, что препятствует явке адресата в суд. В подобных случаях доставляющее повестку лицо должно отметить на корешке повестки, куда выбыл адресат и когда ожидается его возвращение (точную или приблизительную дату возвращения). Указанные данные необходимы суду для принятия правильного решения о необходимости приостановления производства по делу либо отложении судебного разбирательства для повторного извещения адресата.

4. В случае если неизвестно место пребывания адресата, об этом также делается отметка с указанием источника информации.

В тех случаях, когда повестка окажется не врученной адресату, секретарь судебного заседания обязан немедленно по возвращении ее почтой или рассыльным выяснить причины невручения, доложить об этом судье и по указанию последнего принять меры, обеспечивающие своевременное вручение повестки, либо гражданское дело рассматривается в отсутствие адресата, место пребывания которого суду неизвестно, по правилам, изложенным в ст. 118, 119 ГПК.

Другой комментарий к Ст. 116 Гражданского процессуального кодекса Российской Федерации

Комментируемая статья определяет порядок вручения судебных повесток.

Судебная повестка должна быть вручена лично гражданину, которому она адресована. При получении повестки это лицо обязано поставить свою подпись и дату получения повестки.

Если повестка направляется организации, то на «корешке» повестки расписывается должностное лицо (руководитель, заместитель руководителя) этой организации.

Если лицо, доставляющее судебную повестку, не застанет вызываемого в суд гражданина по месту его жительства, допускается вручение повестки кому-либо из проживающих совместно с ним взрослых членов семьи, но с их согласия, для последующего вручения адресату.

Если адресат временно отсутствует, на «корешке» повестки необходимо отметить, куда выбыл адресат и когда ожидается его возвращение.

Если фактическое место пребывания адресата неизвестно, об этом делается отметка на повестке с указанием даты и времени, а также источника такой информации.

Гпк ст 116

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили. Накази про стягнення судового збору надсилаються до місцевих органів державної податкової служби.

Накази видаються стягувачеві або надсилаються йому рекомендованим чи цінним листом. Якщо судом було вжито заходів щодо забезпечення позову за заявою осіб, на користь яких ухвалено судове рішення, суд разом із виконавчим листом видає копію документів, що підтверджують виконання ухвали суду про забезпечення позову.

У разі повного або часткового задоволення первісного і зустрічного позовів накази про стягнення грошових сум видаються окремо по кожному позову.

Якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів, або проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях, видаються накази із зазначенням тієї частини судового рішення, яка підлягає виконанню за даним наказом.

Відповідно до пунктів 2, 3 ч. 2 ст. З Закону України «Про виконавче провадження» ухвали, постанови судів у господарських справах, а також судові накази підлягають виконанню державною виконавчою службою. Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа. Судовий наказ відповідно до ч. 1 коментованої статті є виконавчим документом, який подається у державну виконавчу службу за заявою стягувача або його представника про примусове вико­нання рішення; за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави у суді; чи в інших, передбачених законом ви­падках (ст. 18 Закону України «Про державну виконавчу службу»).

Коментована стаття передбачає можливість як особистого отриман­ня стягувачем наказу у суді, так і отримання його поштою рекомен­дованим чи цінним листом. Право на отримання наказу у стягувача з’являється тільки після набрання судовим рішенням законної сили.

Виконавчий лист про стягнення державного мита надсилається судом до місцевих органів державної податкової служби.

Якщо стягувачем за виконавчим документом є держава, цей вико­навчий лист скеровується до виконання органові державної виконавчої служби органом, який видав відповідний виконавчий документ.

Цією статтею передбачена можливість видання окремих наказів про стягнення грошових сум у випадках, коли в межах одного судового про­цесу були повністю або частково задоволені первісні і зустрічні позови.

Особа, на користь якої ухвалено рішення, ухвалу, постанову, може звернутися до суду, який ухвалив судове рішення, із заявою про видачу виконавчого листа. Якщо судове рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів або якщо виконання має бути проведено у різних місцях, суд має право видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину судового рішення треба виконати за кожним виконавчим листом.