Предмет метод система и источники земельного права

Тема 1 Предмет, методы, система и принципы земельного права

При изучении данной темы необходимо обратить внимание на то, что предметом земельного права являются общественные отношения, объектом которых выступает земля — уникальный продукт природы. Особенности земельных правоотношений обусловлены ценностью и ограниченностью земельных ресурсов, их высокой востребованностью в обществе.

В качестве способов правового воздействия (методов) на поведение участников земельных отношений необходимо рассматривать разновидности общеправовых методов — императивного и диспозитив-ного и их производные — запреты, обязывания, рекомендации, дозволения и пр.

Для правильного понимания сущности земельного права необходимо исследование исторических корней тех проблем, которые призвано решить ныне действующее законодательство. Такой подход позволит сформировать у студентов четкое понимание земельного права как самостоятельной отрасли права, представляющей собой совокупность правовых норм, установленных и санкционированных государством, регулирующих земельные отношения в целях обеспечения рационального использования и охраны земель, повышения продуктивности почв, охраны прав собственников земли, землевладельцев, землепользователей, арендаторов и владельцев сервитутов. Система земельного права состоит из общей части, содержащей правовые нормы и положения, относящиеся ко всей отрасли в целом, и особенной части, охватывающей нормы отдельных разделов земельного права. При рассмотрении указанных вопросов необходимо подробно рассмотреть институты общей и особенной частей (например, институты права собственности на землю, государственного регулирования охраны и использования земель, земельный процесс, ответственность за нарушение земельного законодательства и пр.).

Земельный кодекс РФ в ст. 1 впервые так развернуто и подробно закрепил принципы земельного права — основные начала регулирования земельных правоотношений. Изучая указанный вопрос, необходимо учитывать, что принципы земельного права также содержатся и в других федеральных законах (ФЗ «Об обороте земель сельскохозяйственного назначения», ФЗ «Об охране окружающей среды» и др.), поэтому необходим комплексный подход к рассмотрению данного аспекта темы.

Розділ 1. Предмет, метод, система,джерела і принципи земельного права

Предмет земельного права

Земельне право України є однією з важливих юридичних галу-зей. Їй притаманні свій предмет, методи, система, принципи, об’єкти тасуб’єкти.

Кожна галузь права характеризується властивим їй предметом пра-вового регулювання. Таким своєрідним предметом земельного права єземельні правовідносини, які мають наступні ознаки: по-перше, випли-вають із спеціальної правосуб’єктності суб’єктів земельного права, ізспецифіки їхніх завдань та предмета діяльності; по-друге, складаються всфері використання землі та її обігу.

У вузькому розумінні предметом земельного права є суспільні від-носини, що пов’язані з використанням землі і регулюються нормамиземельного права. Чинне земельне законодавство має комплексний ха-рактер, оскільки містить значну частину норм, які регулюють земельнівідносини, але, по суті, за змістом є цивільно-правовими (купівля, дару-вання, спадкування та інші), оскільки земля, виходячи з положень чин-ного цивільного законодавства щодо права власності на земельні ділян-ки, є предметом цивільного права України.

Крім того, усі якісні характеристики землі, як сфери існування сус-пільства, складової природного середовища, предмета і засобу виробни-цтва, свідчать про те, що земельні відносини, в які вступають суб’єкти гос-подарювання (громадяни, підприємства, установи, організації, держава)є відносинами особливого виду і їх регулювання охоплюється нормамиінших галузей права (цивільного, екологічного, аграрного тощо). Але усівони залишаються земельними відносинами, оскільки основою їх існу-вання є чинне земельне законодавство, що застосовують з урахуваннямнорм цивільного права. Норми цивільного права застосовують лише в тійчастині, яка не врегульована нормами земельного права. Звідси випливає,що предметом земельного права є суспільні земельні відносини, зумовленіособливими специфічними властивостями землі як об’єкта суспільних від-носин у тій частині, в якій вони регулюються нормами земельного права.

Отже, предметом земельного права є певна група суспільних відносин,що виникають у зв’язку з розподілом, використанням та охороною земельі регулюються нормами земельного права.

Методи земельного права

Методи правового регулювання — це такі способи, за допомогою якихдержава на основі існуючої сукупності правових норм забезпечує необ-хідну їй поведінку людей як учасників правовідносин або впроваджує тізасоби регулювання, які в конкретних умовах (політичних, економічних,соціальних тощо) можуть дати максимальний позитивний результат уздійсненні земельних реформ, вирішенні продовольчої кризи, становлен-ні ринкових відносин тощо.

Методи правового регулювання, що застосовуються в практиці пра-вового забезпечення суспільних земельно-правових відносин, містятьсяв законах та інших нормативно-правових актах, котрі є джерелом земель-ного права. Це правило не виключає використання в земельних правовід-носинах правових методів, властивих іншим галузям права, у випадкаходнорідності та спорідненості суспільних відносин.

В юридичній літературі висловлюється думка про існування двохосновних методів правового регулювання: імперативного (встановлюєобов’язки суб’єктів правовідносин і використовується, як правило, усфері управління використанням і охороною земель, а саме: при веденнідержавного земельного кадастру, моніторингу, здійсненні землеустроюта ін.) та диспозитивного (методу вибору певної моделі поведінки, якийв земельному праві ґрунтується на визнанні того, що кожен власник масправо на свій розсуд розпоряджатися належною йому земельною ділян-кою, причому учасники земельних відносин можуть у певних межах ре-гулювати взаємини між собою самостійно).

Диспозитивний метод правового регулювання у свою чергу поділя-ють на рекомендаційний, санкціонуючий і делегуючий.

Рекомендаційний метод передбачає надання можливості альтерна-тивної поведінки суб’єктам земельних правовідносин залежно від по-ставленої мети. Зокрема, у ст. 140 ЗК України серед підстав припиненняправа власності на земельну ділянку закріплено добровільну відмову відцього права власника ділянки, тобто власник має право вибору: викорис-товувати земельну ділянку за призначенням або відмовитися від неї.

Санкціонуючий метод полягає в тому, що учасник земельних відно-син може самостійно приймати рішення щодо реалізації земельних по-вноважень, але це рішення набуває чинності лише після затвердженняйого компетентним органом. Наприклад, у ст. 100 ЗК України передба-чено порядок встановлення земельних сервітутів і зазначено, що сервітутвстановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ді-лянок на основі договору чи рішення суду, але право сервітуту виникаєпісля його державної реєстрації в порядку, встановленому для державноїреєстрації прав на земельну ділянку.

Делегуючий метод полягає у наданні прав і свобод суб’єктам земель-них відносин з того чи іншого кола правомочностей. Відповідно до ст. 90ЗК України власники земельних ділянок мають право самостійно госпо-дарювати на землі, на власний розсуд використовувати її корисні влас-тивості.

Понятие, предмет, метод и система земельного права

Земельное право — это совокупность правовых принципов и норм, регулирующих общественные отношения, складывающиеся по поводу рационального использования и охраны земли как национального богатства России.

Основу земельного права образуют нормы гражданского права, а также нормы административного и экологического права.

Объектами земельных отношений являются «земля как природный объект и природный ресурс» и «земельные участки (части земельных участков)» (п. 1 ст. 6 ЗК РФ). Предметом земельного права являются общественные отношения, возникающие в связи с распределением, использованием и охраной земель. В условиях земельной реформы и совершенствования управления экономикой развивается самостоятельность пользователей земли, наблюдается расширение прав собственников земли и землепользователей, в т. ч. арендаторов.

Метод правового регулирования — способ воздействия юридических норм на общественные отношения.Методы правового регулирования:

1) свойственны только государству в лице его органов;

2) касаются только юридических норм;

3) обеспечиваются государственным принуждением.

Метод земельного права представляет собой способы и приемы воздействия на поведение людей, которые соответствуют характеру и природе земли как природного достояния, жизненно необходимого всем гражданам. Специфика предмета правового регулирования (земельные отношения) определяет специфику метода правового регулирования в земельном праве, которая состоит в том, что в земельно-правовом методе сочетаются отдельные элементы методов правового регулирования других отраслей права.

В юридической литературе различают:

1) императивный метод правового регулирования как способ властного воздействия на участника общ-х отношений, урегулированных нормами права;

2) диспозитивный метод, определяющий лишь пределы поведения участников земельных отношений, предоставляющий им возможности свободно и самостоятельно регулировать свои взаимоотношения в рамках установленных пределов. Существует три основных вида диспозитивного метода правового регулирования земельных отношений: рекомендательный, санкционирующий и делегирующий.

Метод науки земельного права заключается в способе изучения не только системы земельно-правового регулирования, но и самих методов регулирования, способствуя их совершенствованию. Метод земельного права как учебной дисциплины имеет иное целевое назначение, поскольку направлен на усвоение обучаемыми той части знаний, которые необходимы им для будущей специализации или квалификации.

studopedia.org — Студопедия.Орг — 2014-2018 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.001 с) .

Розділ 1. Предмет, метод, система, джерела і принципи земельного права

1. Предмет земельного права

Земельне право України є однією з важливих юридичних галу- зей. Їй притаманні свій предмет, методи, система, принципи, об’єкти та суб’єкти.

Кожна галузь права характеризується властивим їй предметом пра- вового регулювання. Таким своєрідним предметом земельного права є земельні правовідносини, які мають наступні ознаки: по-перше, випли- вають із спеціальної правосуб’єктності суб’єктів земельного права, із специфіки їхніх завдань та предмета діяльності; по-друге, складаються в сфері використання землі та її обігу.

У вузькому розумінні предметом земельного права є суспільні від- носини, що пов’язані з використанням землі і регулюються нормами земельного права. Чинне земельне законодавство має комплексний ха- рактер, оскільки містить значну частину норм, які регулюють земельні відносини, але, по суті, за змістом є цивільно-правовими (купівля, дару- вання, спадкування та інші), оскільки земля, виходячи з положень чин- ного цивільного законодавства щодо права власності на земельні ділян- ки, є предметом цивільного права України.

Крім того, усі якісні характеристики землі, як сфери існування сус- пільства, складової природного середовища, предмета і засобу виробни- цтва, свідчать про те, що земельні відносини, в які вступають суб’єкти гос- подарювання (громадяни, підприємства, установи, організації, держава) є відносинами особливого виду і їх регулювання охоплюється нормами інших галузей права (цивільного, екологічного, аграрного тощо). Але усі вони залишаються земельними відносинами, оскільки основою їх існу- вання є чинне земельне законодавство, що застосовують з урахуванням норм цивільного права. Норми цивільного права застосовують лише в тій частині, яка не врегульована нормами земельного права. Звідси випливає, що предметом земельного права є суспільні земельні відносини, зумовлені особливими специфічними властивостями землі як об’єкта суспільних від- носин у тій частині, в якій вони регулюються нормами земельного права.

Отже, предметом земельного права є певна група суспільних відносин, що виникають у зв’язку з розподілом, використанням та охороною земель і регулюються нормами земельного права.

2. Методи земельного права

Методи правового регулювання – це такі способи, за допомогою яких держава на основі існуючої сукупності правових норм забезпечує необ- хідну їй поведінку людей як учасників правовідносин або впроваджує ті

засоби регулювання, які в конкретних умовах (політичних, економічних, соціальних тощо) можуть дати максимальний позитивний результат у здійсненні земельних реформ, вирішенні продовольчої кризи, становлен- ні ринкових відносин тощо.

Методи правового регулювання, що застосовуються в практиці пра- вового забезпечення суспільних земельно-правових відносин, містяться в законах та інших нормативно-правових актах, котрі є джерелом земель- ного права. Це правило не виключає використання в земельних правовід- носинах правових методів, властивих іншим галузям права, у випадках однорідності та спорідненості суспільних відносин.

В юридичній літературі висловлюється думка про існування двох основних методів правового регулювання: імперативного (встановлює обов’язки суб’єктів правовідносин і використовується, як правило, у сфері управління використанням і охороною земель, а саме: при веденні державного земельного кадастру, моніторингу, здійсненні землеустрою та ін.) та диспозитивного (методу вибору певної моделі поведінки, який в земельному праві ґрунтується на визнанні того, що кожен власник мас право на свій розсуд розпоряджатися належною йому земельною ділян- кою, причому учасники земельних відносин можуть у певних межах ре- гулювати взаємини між собою самостійно).

Диспозитивний метод правового регулювання у свою чергу поділя- ють на рекомендаційний, санкціонуючий і делегуючий.

Рекомендаційний метод передбачає надання можливості альтерна- тивної поведінки суб’єктам земельних правовідносин залежно від по- ставленої мети. Зокрема, у ст. 140 ЗК України серед підстав припинення права власності на земельну ділянку закріплено добровільну відмову від цього права власника ділянки, тобто власник має право вибору: викорис- товувати земельну ділянку за призначенням або відмовитися від неї.

Санкціонуючий метод полягає в тому, що учасник земельних відно- син може самостійно приймати рішення щодо реалізації земельних по- вноважень, але це рішення набуває чинності лише після затвердження його компетентним органом. Наприклад, у ст. 100 ЗК України передба- чено порядок встановлення земельних сервітутів і зазначено, що сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ді- лянок на основі договору чи рішення суду, але право сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку.

Делегуючий метод полягає у наданні прав і свобод суб’єктам земель- них відносин з того чи іншого кола правомочностей. Відповідно до ст. 90

ЗК України власники земельних ділянок мають право самостійно госпо- дарювати на землі, на власний розсуд використовувати її корисні влас- тивості.

3. Система земельного права

Система земельного права — це групи однорідних правових норм, що регулюють земельні відносини та за змістом об’єднуються у правові ін- ститути. Наприклад, інститут державного управління земельними ресур- сами, інститут землеустрою, інститут права власності на землю та інші. Земельне право в загальній системі права України займає самостійне місце, оскільки воно спрямоване на регулювання конкретного за своєю суттю виду суспільних відносин, тобто земельних відносин.

Земельне право як складне явище соціально-політичного і економіч- ного життя суспільства має певну систему. Його первинним складовим елементом служать правові норми, які утворюють споруду правової сис- теми. Правова норма – це правило поведінки суб’єктів земельних відно- син, якими вони повинні керуватися у ході прийняття відповідальних рішень.

Окремі правові норми формуються в групи норм, які називаються правовими інститутами. Норми, що складають правовий інститут, регу- люють не будь-які окремі дії, а цілісну однорідну спільність земельних відносин. Так, наприклад, правовий інститут орендних земельних від- носин регулює порядок передачі земель в оренду, умови оренди, права і обов’язки орендодавця і орендаря, взаємну відповідальність за дотриман- ня договірної дисципліни.

Земельне право як галузь, що має свою систему, складається із За- гальної частини, яка містить правові норми і положення, що відносяться до всієї галузі в цілому, і Особливої частини, яка охоплює норми, що ре- гулюють окремі види земельних правовідносин. Правові інститути, що входять до Загальної частини, називаються загальними, а в Особливу частину – особливими.

До правових інститутів, що складають Загальну частину земельно- го права, відносяться: право власності на землю; право користування землею; право управління в галузі використання і охорони земель; обіг земельних ділянок; охорона земель; землеустрій; норми земельного ка- дастру, контролю за використанням земель; інститут юридичної відпо- відальності за порушення земельного законодавства тощо.

Правовими інститутами Особливої частини є: групи правових норм, що установлюють наявність у державному земельному фонді окремих категорій земель та їх правовий режим, форми і види землекористування, права і обов’язки окремих власників землі і землекористувачів — сільсько- господарських підприємств, організацій, установ колективного, коопера- тивного, корпоративного та державного типу, а також різних категорій громадян.

4. Принципи земельного права

В загальній теорії права під принципами розуміють основоположні засади, ідеї, наукові положення, що визначають загальну спрямованість і найбільш суттєві риси правового регулювання. Принципи визначають характер права в цілому або окремих груп правових норм, інститутів га- лузей права. Аналіз принципів права дає відповідь на запитання: на яких засадах, яким чином здійснюється правове регулювання, які політичні та правові ідеї лежать в його основі.

Принципи права проявляються під час визначення структури систе- ми права, механізму правового регулювання, визначають нормотворчу і правозастосовну діяльність, впливають на формування правового мис- лення і правову культуру, забезпечують логічність системи права. Прин- ципи права відіграють певну роль при розробленні правових теорій і кон- цепцій, як правової орієнтації суб’єктів права, змісту правових норм чи їхніх груп, забезпечення ефективного правового регулювання суспільних відносин і законності.

Політичне, соціально-економічне і правове значення визначення і послідовного додержання принципів права взагалі, принципів земельно- го права України зокрема, набуває особливої ваги в умовах становлення і зміцнення засад правової держави. Повсюдна реалізація цього принципу і першорядної вимоги сучасного суспільства і державовладдя безпосеред- ньо стосується всіх суб’єктів – учасників земельно-правових відносин.

Як загально-правові принципи, так і принципи земельного права ма- ють своєю основою положення Конституції України.

Основними принципами права, закріпленими у чинному законодав- стві, є: пріоритетність права власності, захист прав власника, рівноправ- ність, нерозривний зв’язок прав і обов’язків, захист соціально незахи- щених верств населення, законність, відповідальність за вину, а також загальносвітові принципи діяльності суб’єктів земельних правовідносин. Ці правові принципи визначаються і закріплюються правом власності на земельну ділянку, на нерухомість, що на ній знаходиться, державною під- тримкою та захистом прав власників, державною владою, необхідністю чіткої організованості і дисципліни.

Кожний з даних загальних принципів дістає своє втілення в земель- них відносинах, так би мовити, на двох рівнях – на рівні сукупності пра- вових норм та на рівні їх ефективного правозастосування.

Згідно з вимогами Земельного кодексу України земельні правовідно- сини базуються на принципах, що закріплені в ст. 5 Земельного кодексу: а) поєднання особливостей використання землі як територіального ба-

зису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;

б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридич- них осіб, територіальних громад та держави;

в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичних осіб та органів місцевого самоврядування своїх прав щодо володіння, корис- тування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених зако- нами;

г) забезпечення раціонального використання та охорони земель;

д) забезпечення гарантій прав на землю;

є) пріоритету вимог екологічної безпеки.

5. Поняття і види джерел земельного права

В теорії права під юридичними джерелами розуміють офіційні фор- ми вираження і закріплення діючих правових норм, тобто формою права є зовнішнє оформлення змісту загальнообов’язкових правил поведінки, які офіційно встановлені або санкціоновані державною владою.

До джерел земельного права відносяться нормативно-правові акти, які регулюють земельні відносини. Структура земельного законодав- ства є формою організації системи земельних нормативних актів. Якщо земельне право – це сукупність юридичних норм, то земельне законо- давство – це система нормативних актів. Якщо земельне право мож- на розглядати як внутрішню форму права, зміст якого визначається соціально-економічними особливостями суспільних відносин, що ним регулюються, то земельне законодавство — зовнішня форма права, тісно пов’язана з його змістом. Таким чином, земельне право становить зміст земельного законодавства, а законодавство є формою вираження земель- ного права.

Земельне законодавство, як відомо, є система нормативних актів, які містять у собі норми, що регулюють земельні відносини. Юридична сила всіх законів та інших нормативних актів визначається в залежності від компетенції органів державної влади, що їх видали, а також ролі норма- тивного акта в системі законодавства.

Найважливішими нормативними актами є закони. Вони поділяють- ся на два види: основні і звичайні. До основних відносяться Конституція України, яка є головним джерелом земельного права. Закони та інші нор- мативні акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати її нормам. До звичайних законів, як джерел земельного права, відносяться правові акти, що містять норми земельного права як галузі, а також нор- ми, які є в актах інших галузей національного і міжнародного законодав- ства, тій чи іншій їх частині, де вони регулюють земельні відносини.

Вміщені в законах правові норми за своїм призначенням харак- теризуються як такі, що мають загальний (уніфікований) і спеціаль- ний (диференційований) зміст. Ці акти визначають правовий статус та правосуб’єктність усіх суб’єктів земельних правовідносин (див. схему

На відміну від джерел інших галузей права джерела земельного права

України мають такі характерні особливості:

— уніфіковані акти законодавства являють собою ядро земельного за- конодавства і впливають на становлення земельного права як само- стійної та інтегрованої галузі національного права;

— значущість локальних актів санкціонованої та делегованої правотворчості суб’єктам земельних правовідносин;

— збереження рекомендаційної правотворчості;

норм інших галузей права, які

одночасно належать і до норм земельного та інших галузей права (аграрного, господарського, фінансового тощо), оскільки вони регу- люють окремі питання діяльності суб’єктів земельних правовідно- син;

— зростання ролі міжнародних норм права та уніфікації національного земельного законодавства щодо міжнародного права. Уніфіковані акти земельного законодавства – це юридична форма

закріплення норм земельного права, спрямованих на інтеграцію право- вого регулювання земельних відносин, уніфікацію правового статусу і правової регламентації діяльності суб’єктів земельних правовідносин та легальних організаційно-правових форм. Вони включають у себе нормативно-правові акти, що регулюють у єдності та взаємозв’язку еко- номічні, організаційні та інші заходи, спрямовані на реалізацію земельної реформи.

Диференційовані акти земельного законодавства — це нормативно- правові акти, що розробляються з урахуванням відмінностей у статусі суб’єктів земельних правовідносин.

Уніфіковані й диференційовані нормативно-правові акти є основою системи (видів) джерел земельного права.

Одним із видів джерел земельного права є також внутріш- ньогосподарські локальні акти, виникнення і функціонування яких зу- мовлено насамперед тим, що громадяни як члени чи учасники сільсько- господарських підприємств через вищі органи управління самостійно закріплюють правила поведінки.

Роз’яснення, інформаційні листи судових органів — Верховного Суду України – мають важливе значення для належного правозастосування, виготовлення таких за змістом локальних актів, що піддаються прогно- зуванню судової перспективи.

Самостійним джерелом національного земельного права слід також вважати міжнародні правила, звичаї, конвенції, до яких приєдналася Україна. Це, насамперед, Міжнародно-правові правила торгівлі, експор- ту та імпорту продуктів харчування, устаткування, отрутохімікатів, ма-

шин тощо. Таким актом є, наприклад, Нью-Йоркська конвенція 1958 р. про виконання рішень іноземних арбітражів.

6. Конституція України і закони як основні джерела земельного права

Конституція України є основоположним законом України, який міс- тить у собі правові норми, що лежать в основі земельного права і земель- ного законодавства. Положення Конституції України визначають права, свободи та обов’язки людини і громадянина, що повною мірою поширю- ються і на селян як основних землекористувачів.

Норми Конституції України можна умовно поділити на дві великі групи:

— перша – безпосередньо присвячена земельним відносинам;

— друга – опосередковано бере участь у регулюванні земельних відно- син.

До першої групи відносяться: ст.13 — про землю та інші природні

ресурси; ст.14 — про право власності на землю; ст.16 — право кожного на сприятливе навколишнє середовище (довкілля); про обов’язки кожного зберігати природу, бережливо відноситись до її багатств.

В ст.. 13 Конституції проголошено, що «земля, її надра, атмосферне повітря водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах терито- рії України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють орга- ни державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визна- чених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов’язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом».

У ст. 14 Основного Закону зазначається, що земля є основним наці- ональним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Згідно з вимогами даної статті право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

В Основному Законі (ст. 41) закріплено три форми власності: держав- на, комунальна і приватна. На підставі цієї правової норми власність на землю в Україні також має ті самі форми: державну, комунальну і приват- ну. Кожен громадянин для задоволення своїх потреб може користуватися землями права державної, комунальної і приватної власності відповідно до чинного законодавства. Ніхто не може бути протиправно позбавлений

права власності на земельну ділянку. Примусове відчуження землі права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування її вартості. Конфіскація землі може бути застосована виключно за рішенням суду у випадку і по- рядку, встановлених законом.

Безпосереднє відношення до всіх форм організації сільсько- господарських підприємств та використання ними землі має ст. 42 Кон- ституції України, в якій йдеться про правоздатність усіх громадян Украї- ни займатися підприємницькою діяльністю. Це право громадянина тісно пов’язане з реалізацією ст.36 Конституції України і утворенням цілої системи сільськогосподарських підприємств на базі використання зе- мель права державної, комунальної і приватної власності.

Другу групу норм Конституції України складають більш віддалені від земельних відносин, але не менш важливі для них приписи Основного Закону: про людину, її права і свободи (ст.ст. 21-42); про демократичний, правовий і соціальний характер держави Україна (ст.ст. 2-7); про гарантії державного захисту прав і свобод людини і громадянина (ст. 8); про обо- в’язки кожного сплачувати податки (ст. 67).

Одним із головних джерел земельного права є Земельний кодекс України. Він регулює такі інститути: форми власності на землю; корис- тування землею; порядок передачі земель у власність та користування; окремі права і обов’язки власників землі та землекористувачів; викорис- тання земель; вирішення земельних спорів тощо. Даним Кодексом пе- редбачено право власності на землю громадян і юридичних осіб у межах населених пунктів для підприємницької діяльності. Визначено, що гро- мадяни й юридичні особи, крім прав власності на землю, набувають ін- ших прав на земельні ділянки, у тому числі права оренди, права забудови, сервітуту, права переважного придбання тощо.

Принципово важливими положеннями Кодексу є:

– створення умов для еволюційного розвитку аграрного землеволодіння й землекористування від підсобного, натурального до великого, високото- варного шляхом зняття верхніх(граничних) меж земельних ділянок;

– зняття обмежень щодо придбання у власність земельних ділянок гро- мадянами та юридичними особами;

– суттєве розширення умов використання сільськогосподарських зе- мель несільськогосподарськими підприємствами;

– обов’язковість використання земель сільськогосподарського призна- чення безпосередньо власником або орендарем.

Важливим положенням щодо розв’язання соціально-економічних проблем є право підприємств, установ та організацій на користування землею на умовах оренди та шляхом передачі у власність.

Узгоджено із галузевим законодавством правовий режим і порядок використання земель природно-заповідного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

До джерел земельного права відноситься також ряд інших законів, що регулюють земельні правовідносини. Так, Закон України «Про колек- тивне сільськогосподарське підприємство» регулює відносини щодо пра- ва придбання земельних ділянок у тимчасове чи постійне користування, в тому числі на умовах оренди. Законом визначаються права і обов’язки власників земельних ділянок і землекористувачів.

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» регулює порядок наданні земельних ділянок для ведення селянського (фермер- ського) господарства, визначає їх розміри, плату за землю, право на бу- дівництво житлових, виробничих та інших будівель і споруд тощо.

Закон України «Про оренду землі» регламентує порядок користуван- ня землею на правах оренди як особливої форми реалізації права власнос- ті та господарського використання землі; визначає статус орендодавців та орендарів у земельних правовідносинах; передбачає зміну, припинення і поновлення договору оренди землі.

Лісовий кодекс України містить норми щодо поділу земель лісового фонду, особливостей їх надання у постійне та тимчасове користування, користування земельними ділянками лісового фонду, їх оренди. Зна- чна частина норм регулює користування земельними ділянками лісо- вого фонду з метою використання лісових ресурсів для потреб мислив- ського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт на природно- заповідних територіях і об’єктах, у лісах населених пунктів, у прикордон- ній смузі.

Норми Водного кодексу України визначають склад земель водного фонду, підстави та порядок користування ними, встановлюють відпові- дальність за порушення вимог використання цих земель.

Особливо важливе місце серед джерел земельного права займають укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України.

Згідно з Конституцією України Президент України видає укази і роз- порядження, які є обов’язковими до виконання на всій території Украї- ни. На фоні швидких змін в політичних, економічних, соціальних, еколо- гічних відносинах у земельному законодавстві виникають прогалини, які усуваються саме Указами Президента України.

У земельному праві укази Президента є актуальними і різнобічними, що пояснюється важливістю і різноманітністю земельних відносин.

Навіть неповний перелік указів Президента України щодо регулю- вання земельних відносин вказує на місце цього виду джерел права у

формуванні земельного права в останні роки. Серед указів, що справля- ють значний вплив на розвиток земельних відносин можна назвати такі:

– «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10 листопада 1994р.

– «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від

8 серпня 1995 р.;

– «Про захист прав власників земельних часток (паїв)» від 21 квітня

– «Про приватизацію та оренду земельних ділянок не- сільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності» від 12 липня 1995 р.;

– «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призна- чення» від 19 січня 1999 р.;

– «Про приватизацію земель сільськогосподарського призначення» від

3 грудня 1999 р.

Важливим джерелом земельного права є також постанови Кабі- нету Міністрів України, – вищого органу виконавчої влади в державі. Акти Уряду приймаються на підставі і на виконання Конституції Укра- їни, законів Верховної Ради України та указів Президента України і є обов’язковими до виконання.

Серед передбачених у ст. 116 Конституції України повноважень Уря- ду є і такі, які відносяться до регулювання і реалізації земельних відносин, зокрема: «забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сфері праці й зайнятості населення, со- ціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологіч- ної безпеки і природокористування.»

На виконання своїх повноважень Уряд, здійснюючи розпорядчі функ- ції, бере активну участь у формуванні земельного права. Про це свідчить перелік актів Кабінету Міністрів, що приймалися в останні роки:

— Декрет від 26 грудня 1992 р. «Про приватизацію земель них ділянок»;

— Постанова від 12 жовтня 1995 р. № 801 ‘Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка книги сертифікатів на право на земельну частку (пай)»;

— Постанова від 23 березня 1995 р. № 213 «Методика грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів»;

— Постанова від 25 грудня 1998 р. № 2073 «Порядок державної реєстра- ції договорів оренди землі»;

— Постанова від 24 березня 1999 р. № 440 «Порядок подання заяви (клопотання) про продаж земельних ділянок несільськогосподар- ського призначення”;

Як видно з наведеного переліку, Кабінет Міністрів України активно вживає оперативних заходів щодо налагодження та забезпечення земель- ного правопорядку.

До джерел земельного права відносяться також накази, інструкції, правила, настанови, які приймаються центральними органами виконав- чої влади, до яких відносяться міністерства, державні комітети та відом- ства (Міністерство аграрної політики України, Держкомзем, Держком- лісгосп, Держкомводгосп і т. д.). їхні акти регулюють відносини в системі свого відомства, але вони мають деякі над відомчі, іноді координаційні функції, які й обумовлюють значення відомчих актів не лише для його співробітників, але і для інших громадян.

Прикладами нормативних відомчих актів, що стосуються земельних відносин, можуть бути:

— Вказівка Державного комітету України по земельних ресурсах від 28 березня 1994 р. № 6 «Про порядок підготовки органами Держкомзе- му України та подання на розгляд органам прокуратури матеріалів про самовільне зайняття земельної ділянки»;

— Наказ Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого 1993 р. № 10 «Про порядок передачі земельних ділянок у при- ватну власність громадян України»;

— Наказ Мінюсту України та Держкомзему України від 6 червня 1996 р. № 14/5; 48 «Про порядок посвідчення договорів відчуження зе- мельних ділянок та права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом».

Нормативні акти організацій приймаються в організаціях, установах

та на підприємствах. Вони можуть бути двох видів:

– розраховані на працівників даного підприємства;

– направлені суб’єктам права, що перебувають поза межами підприєм- ства.

І перші, і другі носять загальний характер, зорієнтовані на неоднора- зове застосування.

Прикладом першого виду нормативного акту можна рахувати План внутрішнього землеустрою, затверджений повноважним органом сіль- ськогосподарської організації (підприємства). Сюди ж відносяться, на- приклад, внутрігосподарські правила КСП щодо правил оранки зябу.

До другого виду нормативних актів організацій можна віднести Пра- вила і порядок землебудівних робіт, затверджений недержавною госпроз- рахунковою організацією: вони приймаються на підставі та на виконан- ня вищестоящих нормативних актів вищестоящих органів державного управління –- законів, указів, постанов, наказів і т.ін., обов’язкових для виконання громадянами.

Питання для самоконтролю і семінару до теми 1.

1. Дайте визначення предмета земельного права?

2. Які характерні ознаки притаманні земельно-правовим відносинам?

3. Дайте загальне визначення методів земельного права?

4. В чому полягає суть імперативного метода?

5. В чому полягає суть диспозитивного метода?

6. На які методи поділяється диспозитивний метод?

7. В чому полягає рекомендаційний метод?

8. В чому полягає санкціонуючий метод?

9. В чому полягає делегуючий метод?

10. Дайте визначення системи земельного права?

11. Які ви знаєте правові інститути земельного права?

12. Які інститути становлять загальну і особливу частину земельного права?

13. Яке завдання земельного права як наукової галузі?

14. Що розуміють під принципами в загальній теорії права?

15. Яке значення принципів у земельному праві?

16. Які основні (загальні) принципи земельного права?

17. Які принципи земельного права закріплені в Земельному кодексі?

18. Поняття джерел земельного права.

19. Види і класифікація джерел.

20. Конституція України як основне джерело.

21. Закони України, Постанови Кабінету Міністрів України та Укази

Президента України як джерела земельного права.

ГЛАВА 1 ПРЕДМЕТ, МЕТОДЫ, СИСТЕМА, ПРИНЦИПЫ И ИСТОЧНИКИ ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА

1 Предмет земельного права

Земельное право Украины является одной из важных юридических отраслей ей присущи свой предмет, методы, система, принципы, объекты и субъекты

Каждая отрасль права характеризуется присущим ей предметом правового регулирования. Таким своеобразным предметом земельного права являются земельные правоотношения, которые имеют следующие признаки: во-первых, вытекающих из специальной правосубъектности субъектов земельного права, из специфики их задач и предмета деятельности, во-вторых, складывающиеся в сфере использования земли и ее обращениеу.

В узком смысле предметом земельного права являются общественные отношения, связанные с использованием земли и регулируются нормами земельного права. Действующее земельное законодательство имеет комплексный характер поскольку содержит значительную часть норм, регулирующих земельные отношения, но, по сути, по содержанию гражданско-правовым (покупка, дарение, наследование и другие), поскольку земля, исходя из положений или нного гражданского законодательства относительно права собственности на земельные участки, является предметом гражданского права Украини.

Кроме того, все качественные характеристики земли, как сферы существования общества, составляющей среды, предмета и средства производства, свидетельствуют о том, что земельные отношения, в которые вступают субъект объекты хозяйствования (граждане, предприятия, учреждения, организации, государство) являются отношениями особого вида и их регулирование охватывается нормами других отраслей права (гражданского, экологического, аграрно го т.д.). Но все они остаются земельными отношениями, поскольку основой их существования является действующее земельное законодательство, применяют с учетом норм гражданского права. Нормы гражданского права приме сову лишь в той части, которая не урегулирована нормами земельного права. Отсюда следует, что предметом земельного права являются общественные земельные отношения, обусловленные особыми специфическими свойствами земли как объекта общественных отношений в той части, в которой они регулируются нормами земельного праваава.

. Итак, предметом земельного права является определенная группа общественных отношений, возникающих в связи с распределением, использованием и охраной земель и регулируются нормами земельного права

2 Методы земельного права

. Методы правового регулирования — это такие способы, с помощью которых государство на основе существующей совокупности правовых норм обеспечивает необходимую ей поведение людей как участников правоотношений или внедряет те средства регулирования, в конкретных условиях (политических, экономических, социальных и т.п.) могут дать максимальный положительный результат в осуществлении земельных реформ, решении продовольственного кризиса, становлении рыночных отношений т. ОЩ.

Методы правового регулирования, применяемые в практике правового обеспечения общественных земельно-правовых отношений, содержащихся в законах и других нормативно-правовых актах, которые являются источником земель ьного права. Это правило не исключает использования в земельных правоотношениях правовых методов, свойственных другим отраслям права, в случаях однородности и родства общественных относин.

В юридической литературе высказывается мнение о существовании двух основных методов правового регулирования: императивный (устанавливает обязанности субъектов правоотношений и используется, как правило, в сфер ре управления использованием и охраной земель, а именно: при ведении государственного земельного кадастра, мониторинга, осуществлении землеустройства и др.) и диспозитивного (метода выбора определенной модели поведения, в земельном праве основывается на признании того, что каждый владелец масс право по своему усмотрению распоряжаться принадлежащим ему земельным участком, причем участник ки земельных отношений могут в определенных пределах регулировать взаимоотношения между собой самостоятельно.

диспозитивный метод правового регулирования в свою очередь делят на рекомендательный, санкционируя и делегируя

Рекомендательный метод предусматривает предоставление возможности альтернативной поведения субъектам земельных правоотношений зависимости от поставленной цели частности, в ст 140. ЗК Украины среди оснований прекращения права собственности на земельный участок закреплен добровольный отказ от этого права владельца участка, то есть владелец имеет право выбора: использовать земельный участок по назначению или отказаться от нееї.

санкционируя метод заключается в том, что участник земельных отношений может самостоятельно принимать решение о реализации земельных полномочий, но это решение вступает в силу только после утверждения его компетентным органом. Например, в ст 100. ЗК Украины предусмотрен порядок установления земельных сервитутов и указано, что сервитут устанавливается по договоренности между собственниками соседних земельных участков на основе догово ру или решения суда, но право сервитута возникает после его государственной регистрации в порядке, установленном для государственной регистрации прав на земельный участокку.

делегируя метод заключается в предоставлении прав и свобод субъектам земельных отношений в того или иного круга правомочий. Согласно ст 90. ЗК Украины владельцы земельных участков имеют право самостоятельно хозяйствовать на земле ли, по своему усмотрению использовать ее полезные свойстваті.

Предыдущая СОДЕРЖАНИЕ Следующая